Довгі

Православний час
править при свічах –
і Господь над ним.
Православний час
зустрічає нас
Словом праведним.

Божий Заповіт
у чужій душі зрости,
кожну заповідь
і

Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто.
Біль відспівала всенощна сім’я,
ранок надходить – і в храмі препусто.

Срібними ризами блиснув ключник
крізь випадково

Моєму театральному педагогові
Борисові Петровичу Ставицькому

Не встиг Ти цей день зачепити
прожогим жестом, сценкою з життя.
До забуття погорджене знаття
не в стані

Акторе…
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних віч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а

В осонні вересень так радісно сурмить
у ро́зтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс

Змирає листя –
завмирає місто.
Жовтнева ніч, мов гад на зиму, пре.
Залізне вістря
злого футуриста
пером поріже гробове каре
змирання листя –
завмирання міста –
ночей

Олені Х.

​Народилася та́!
Грім про все розповів.
Потім жодна робота цих рук не бруднила.
Ними тільки злітав,
ними тільки молив
про поє́днання з нею в півсили й

– Коли за північчю ми стежили з тобою
з низин любовно зібганого ложа,
коли відпочивали ми, як завжди,
після твого орґазму, що пройшов,
і від мого, який лише збирався,
коли обрав

Твій сон прокинувся, ти – спав.
Я ненавмисно свідком став.

“Я вся – в тобі…
Я вся – лише в тобі.
Для мене це Господня нагорода.
Приємний біль,
коли це рідний біль –
в

“Дня 14 липня 1826 року прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже

1. Ніч

Ось тобі, вбога пуста голова,
перше знамення Різдва —
снігу добув ти для білих поем,
вітру черпнувши плащем.

Крила не тут, але біль від крила
на

Гуділи вітри.
Йшов холод із степу.
І зимно було немовляті з вертепу
На схилі гори.

Його зігрівало дихання вола.
Приручені звірі
Схилялися в мирі,
Над яслами плавала

І
Я продаю квитки на магів і на мімів,
я коло входу став з ключами, мов Петро.
О діти передмісті, з устами херувимів!
Шатро — мов помаранч. Приходьте у шатро!.

Ми йшли

Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими,
поміж дахами, балконами й вивісками,
в надвечірнім затемненні сніжного міста,
снується танго безпритульне,
вигадане студентом консерваторії

Ремонт парасольок — це водночас і розвага:
розпустиш її, мов дерево якесь кістяне чи бамбукове
і тішишся, і не бачиш нічого довкіл, роззява,
читаєш дощів колишніх вицвілі

Доктор Дутка, що знав дев’ятнадцять мов
(а якщо з діалектами, то двадцять чотири),
відбивав цілий світ, ніби давнє трюмо,
і судився з онуками за площу квартири.

Доктор Лутка, що

це хід весняних звірів це парад лемурів
мальовані роти палкіші свіжих ран
це час коли жага струмує навіть з мурів
це марш нагрітих тіл жагучих мов коран

це танці потіпах під

Із “Ярмаркові патрети”

Павло Мацапура — ніжинський полковий кат, страчений 1740 p. за «ядение человеческого мяса і прочия богопротивныя злодеяния».

З коментарів до

Із “Ярмаркові патрети”

о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті
і

Із “Ярмаркові патрети”

Михайло Пустий — оповідач і казкар, лемко зі Східно-Словацького краю. Був пастухом громадських кіз. З його вуст записано багато казок, серед них і