Довгі

І
Ріка в зелених плавнях, жвавий порт,
Герби і судна всіх держав і націй;
Ведуть угору нас ряди акацій,
Нудний, звичайний степовий ескорт.

Ось біле місто нас взяло на

I
Ні, не бундючний, ситий гетьманат,
Не багатир — полковник череватий,—
ЇЇ поставив очі чарувати
Смиренний рясофорний меценат.

Намігся він, замість жебрацьких лат,
Убрати

Одіссея, IV, 1-304

I
На землю впала ніч, потемніли дороги,
У цоканні підков мчить Одіссеїв син.
Півсвіту вже за ним… Сіріє мла долин,
Мигтять огні — і сплять Тайгетові

I
Біжить шоссе. Прозорим фіолетом
Закам’янілі хвилі дальніх гір
Укрили паділ, де шумить Салгір
І спить село з похилим мінаретом.

Черешні над камінним парапетом,
У білій

1
Встала Марта спозаранку,
в ліс іде на прогулянку.
Йде, звичайно, не одна —
тато, мама і вона…

Марті трошки страшнувато,
оглядається за татом…
Ліс дрімучий, ліс

С.Лагерлеф

І
Скрипаль і крамар із метких селян
Купив маєток, озеро і рудні,
І білий дім в околиці безлюдній
На острові зарослім — Мункгюттан.

Минули роки.

І
По чорних днях, прожитих у чаду
І сповнених труда і неспокою,
Враз яблуком запахне над горою
І усміхнеться власне Параду.

Прославмо ж вечора легку ходу
Над метушнею

1.
його душа

бліда так само

не вміє очі відвести
від одержимої осанни
напівзабутих палестин

над ними червлять кучеряві
дими запічних веремій
над ними також

Доньці Джіні

Листопад облетів, а грудень все не бризне
Блискітками сніжинок в небесах.
Вполудне пахне хмарами білизна,
Що у дворі на линві промерза.

І грядка,

Вони ідуть з моїх дитячих снів
З бензинками, натертими до блиску, —
Ті чорні люди, друзі давніх днів,
Що заглядали у мою колиску.

Ну, що ви нині знаєте про них?
Не та земля і

Тисячолітні велетні–дуби,
В живу броню закована могутність!
Скажіть мені, ви вільні, чи раби —
У чому ваша сила, ваша сутність?

Я вас питаю нині не дарма —
Моя епоха до

Боже! Ти є в небесах чи немає?
Вийшовши в поле, молюсь, як завжди,
Силі, що землю в долонях тримає —
Доброму Богові Сковороди.

Боже! Сьогодні достоту відомо,
Чом Ти мене у

Я жив, як всі: гадав, у цьому світі
Є тільки насолоди — їж та пий.
А добру дівку маєш на приміті,
То ти вже цар, а не гультяй сліпий.

Та вдарив день, немов огненне слово,
Що

1
Сьогодні всі уміють римувати —
Це нині не найважче ремесло.
Та є рядки, неначе груди з вати, —
Не сіялось у них і не росло.

Але поет…
Ні, рими бездоганні
Його іще

Сонце постійно випромінює в кос­мічний простір усті потоки атом­них часток, їхній рух називається сонячним вітром.
(Із підручника)

Ой ти, Земле, нещасна матінко,
Як нам

У словник уже півдня
Заглядало хлопченя,
Й не знайшло у ньому слів,
Що татусь на маму плів.

* * *

Олівець був тільки й ручка,
Й гарно вчилась діда внучка.
З

Молюся вам, оті дороги,
Донецькі, чорні, кам’яні,
Що ранили дитячі ноги
І лікували у стерні;

Отим стежкам, які водили
По мінах у ворожий тил,
Щоб вибухав, де ми

Наша цивілізація багато випромінює радіохвиль.
За свідченням астрофізиків, Землю сьогодні
здалеку можна переплутати з радіозорею.

Ми молимось біля екрана,
Неначе біля вівтаря.

1
Вп’ялись, як воші у старий кожух,
У тебе, Земле…
Плодимось без міри…
Нової ми не осягнули віри,
А Божий образ вже давно пожух.

Уміємо смоктати кров земну
І в пащі

То ніч над нами чи істота чорна?
На це ніхто б відповісти не зміг.
І крутиться Земля, неначе жорна,
І зорі перемелює на сніг.

А десь хмільні й розморені, як завжди,
Майбутнє