Довгі

Зелененький берег тмиться,
Річка срібная шумить;
Ходить хлопець невеличкий,
На той бік ріки глядить.

На сім боці нив’я, поле,
Сивий степ та слобода,
Зелень в’яла, всюди

— Світи, зоре, ізвечора, а місяць з півночі;
Вийди, милий, чорнобривий, потіш мої очі! —
Дівка хлопця визиває,
На ігрище закликає
На цілую нічку.

Заспівали, заскакали у

Ні, ні, мамко, ні, ні, дівко,
Я тобі не ворог;
Не лякайся, моя галко,
Не втікай од мене.
Ходім вкупі в огородець:
Там квіток багато,
Є синенькії волошки,
Нагідки

Вийди, коханко, вийди, миленька,
Нічної вийди години;
Дай поцілую, дай помилую,
Серце, тебе наєдині.

Дай подивлюся, дай погляжуся
В ясні, чорненькі очиці;
В їх твої думки

— Дідусю, розкажи нам казку невеличку.
«Яку ж би вам сказать»,— пита дітей старий.
— А от про відьму ту, про бабу Гребетничку,
Що бачив ти колись, як був ще молодий!

«Ану вас з

І
Я п’ю прив’ялу тишу саду,
як стигне пізній холодок,
і слухаю Шехерезаду,
що знала тисячу казок.

До мене простягла долоні:
«Я жду давно тебе — прийди!»
А на

В букварі кричить ведмідь:
— Ох, тону, допоможіть! —
Під чорнилом заєць зник…
В класі — паніка і крик:
потекла ріка чорнила,
дві сторінки затопила!

Заревли сирени

Поїзд осені гуде,
Серпень поїзда веде,
через гори, через доли
букварі везе до школи.
І на станції на кожній,
на зупинці придорожній —
скрізь вітають залюбки
букварів

Портрети малювали
малята-дошкільнята.
Ніхто в співавтори
не брав собі ні брата,
ні старшої сестри.
Самі намалювали,
на виставку прислали.
Тому кажу зарання:
чекає

Зелений сад, зелений сад,
Зеленая могила!
Зелений сад вдяга весна,
Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли вніч
Маленький соловейко
В квітках затлямка, засвистить
Так

Бігав олень горами,
Горами, долами,
Він по лісу скакав
Гнучкими ногами,
Густий ліс роздирав
Рясними рогами.

Чи по тих горах, чи по тих долах гарний хлопець ходив!
Із

На добраніч усім на ніч –
Годі вже блукати;
Одинокий, безталанний,
Ляжу спочивати.

Холодная постілонька
У темній діброві,
Буду ждати, сподіватись
Любої

Зажурилась Україна,
Що недобра їй година:
Наступають орди ханські,
Палять села християнські,
Палять села із церквами,
Топчуть ниви із хлібами,
Мир хрещений марно

Из народного предания

Оженила мати єдиначка сина,
Узяла невістку дівку-сиротину,
Взяла і не рада – вовком вовкує,
Повсякчас бідну сирітку катує,
Шле на поругу по

Під Києвом, стольним градом,
На славній долині,
Де впадає Чортория
У дніпровські хвилі,
Збиралися руські люди
На велику раду,
Рахували, як родину
З лиха

1. Еллада

Голосно в світі гула твоя чародійная слава,
Змалку героям твоїм привикав дивуватись школяр;
Сльози народів текли на руїни твої; на колінах
Мовчки

Не сходило ясне сонечко,
Щось стукало у віконечко,
Віконечко одчинялося,
Я, молода, дивовалася,
Я, молода, як ягода.
Прилітала дрібна пташечка;
Чи то

Милий отець, мила мати,
Дружина миліша;
Радий козак молоденький,
Дівчина радніша.
Вранці у їх весіллячко –
Кінець дожиданню,
Завтра піп їм руки зв’яже
На вічне

Діти слави, діти слави!
Час ваш наступає:
Од Бенеток до Камчатки,
Гомін розлягає.

Од Бенеток до Камчатки,
Од Фін до Боспора
Розрішається загадка
Великого

То не зараза та, що з пекла вигаса
І по світу зі смертію гуляє,
Паскудить мир, як ниву сатана,
І білий світ тугою засіває, –

То наш Максим, неприятелям страх,
Завзятіший