Довгі

Ні, не Баба-Яга –
Кістяної ноги не було –
Із-за яру прийшла,
З невідомого світу і краю
(Знаю: в тамтому світі
Жило загадкове село,
Чув, у тамтім краю
Є щось дивне –

Коли в моїх роздумах
знов затівається сварка
між злом і добром,
я применшую значення зла,
в арбітри запрошую
двічі безсмертного Марка
з прадавньої Марківки –
рідного

1
В тиші тиш між берегами
В комишах не спить вода –
Невгамовний мовний гамір
Плесо річки розгойдав,
Розплескав її,
Червону
Від палаючих вогнів,
Тиху

Нам є про що помовчати,
А літу
Ще є про що розмову довести
До повного завершення,
До цвіту
Останнього…
Мовчімо ж – я і ти,
Ще не осіння осене,
Ще

У сині шиби сонно грюка
Гіллястий вітер,
І пилюка
Їх запорошує –
Сльоза
Сповза,
непрошена,
по сині,
Мов павучок по павутині
В передчутті,
Що йде

Білопілля, Верхосулля –
Ось моя адреса
Планетарна:
Зліваплеса
Там кує зозуля;
Справаплеса груша-дуля
Глечики медові,
Повні хмелю та любові,

(уривок)

За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора — закон.
Там втрат не буває, де жертва —
Здобутий в огні бастіон!

Ім’ям невблаганним свободи
Здолали

I
Читайте газети при тихім вікні,
Впивайтесь ясним каламутом.
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто!

Читали, пряли недомріяні сни,
Солодку

Тисячолітній, дужий баобаб
Один віддав його залізні риси,
І мертвий впав на землю чорний раб,
Коли нарешті божий погляд висік.

Прикрашений, високо на стовпі,
Він став між хиж

Настрій в мене ідеальний —
Я мов камінь став невтральний,
У повітрі десь завис;
Ні на ліво, ні на право,
Тут болюче, там діймаво,
Тільки чую: Хитрий лис!

Громадяне!

Ех, Україно ти моя!
Біжать літа, як коні…
Де ж та шляхетська біла кість,
Розніжені долоні?

Куди поділися вони?
Не їхні вже закони!
Іду собі, так навпростець,
Через

1
Мене цькують уже свої –
Не глитаї чи бюрократи –
Сучасні брути і пілати
З літературної сім’ї.
Мене обпльовують свої.
За що – напевне буду знати,
Бо не зуміють

І все ж на цвинтар я привів
Свою стражденну душу
Покаянну,
Провів її стежками між ровів
І пагорбів,
Приморену, аж п’яну.
Під кущиками глоду примостив:
Оговтайся,

Не кип’ятись і воду злий!
Своїм походженням і зростом
Не вийшов я… Але непросто
Мене дістати… Низовий,
Я верховому дати можу
Прочухана – з коня стягну
Й боки зманіжені

Ходили ми по листопаду
в Позагайдар’ї восени,
а в бур’янах плелись позаду
колишні зради, і вони
псували настрій… Ніжна Маша,
що нижча трав, тихіша вод,
казала: “Ця пригода

На узвишші-узліссі-узбіччі
Ледь міріє – така невеличка,
Чи й доречна в негречнім сторіччі –
Пріснопам’яті скромна капличка.

В цім краю, де ніяких видовищ,
Лиш на Божу

Мамо,
Я до вас добирався, як міг, з Казахстану і Півночі,
З дивовижного Кам’янця і неповторного Львова,
Із Луганська й Москви… Ви чекали мене,
Виглядали з хрещатих

Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру.
Розкинув свій листатий чуб,
Чолом торкає хмару.
Одвіку згорблене гілля,
Кора немов сталева.
У лісі дідові здаля

То не гуси налетіли в плавні,
Не лебідки білі заячали —
То човнами козаки преславні
З синього дніпрового лиману
У широке море випливали.
Вже ген-ген залишився
Уже й хвиля