Довгі

1
Снується павутина. І на ній
Роси разок – мов ластівки на дроті,
Які усім єством уже в польоті…
Жовтіє лист. Згортається в сувій
Літопис літа. Пригасають фарби
На аркушах

Переклад з Георгі Джагарова

Земля моя з долоню…
Ти одна
Мені потрібна,
І завжди – зі мною.
Горджусь твоєю кров’ю вогняною,
І гордість ця, мов гори,

Цікаві люди – класики великі і не дуже,
Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
Неспішно напиватися, як праведні всі душі.
Та й звався цей генделичок по-райському: «Еней».
Сюди

Не раз приходиш ти до мене
В шовковому манто, в перуці,
І завжди я вітаюсь чемно,
І кожний раз — цілую руці.

Годинами ведем розмову
Удвох, добірними словами,
На теми

вітлій пам’яті поетів-учителів, поетів-друзів…

…Миколи Вінграновського

Такий був сонячний!
Але –
Ранково-сонячний:
Вже теплий,
Шпаркий до слова і

Ця ніч – як вічність…
Фарисеї
Свої неправедні діла
Потиху вершать…

Сну бджола
В липучому вишневім глеї
Безсоння
Борсається…

Ніч
Цвітіння
Ранніх

В паризькому шантані
Безпечний гамір, гам,
На скрипках рвуться струни
Від ласкотливих гам.

Бурчать баси бундючно,
Зривається фагот,
Блищать штучні брильянти
На

Із чорного стебла баска
сівба важких басів,
і флейти метушня баска
на рині голосів.

Різкий плижок, зухвалий скік,
сухий, як дріб, галоп,
і флейт одчай, цих флейт баских

Ю.Я.

Підноситься зневажливо рука,
І щерблене перо, неначе шпага, гнеться,
І пада зломлений, в покресленій чернетці
Рядок, мов щогла неструнка.
Та напина вітрила

У тіні пагорків, процвівши потаймиру,
Звучить колона, як гобоя звук,
Звучить собор камінним Dies irae,
Мов ораторія голодних тіл і рук.
Встає огонь святобливої готики,
Як

Пильніше й глибше вдуматися в себе…
Ти звівся й стверд у лютій боротьбі,
З кісток і тріщин викладений склепе,
Маленький космос скривши у собі.
Там в’ються смерчі крихітних

Бійці виїжджали і коні іржали
(Стримано в стременах сталь дзвенить),
А дим терпкий у полі, А в полі дим іржавий,
І слина з кінських губ — немов ковильна мить.
Дібровою загін

Масивні коні, п’яні коні
Мотуззя рвали, пруги шлей…
Тягли в проклятім перегоні
Тупі потвори батарей.
Услід подоланій колоні
Тьма волочила мокрий шлейф.
Квадратний крок і

1
Кортес і Пісарро – конкістадори,
Бандити…
А Єрмак у нас – герой!
Щоб сидьма не нажити геморой,
Він мужньо подолав Уральські гори;
П’яніючи від гуркоту і диму
І цокоту

Пересічного українця
Пересічний менталітет:
За рахунок не свій
По вінця
Наливає,
Чужий буфет –
Не чужий:
Мов струмок протічний,
Там і вина, і горілки…
Пересічний

1
Яка страма – біля керма
Керманича нема!

Межи світами чотирма
Летить через шторма,
Неначе привид, корабель
Над частоколом скель,
Де хвиль скажена карусель, –
За

Полковник Ніс
(ім’я таке чи псевдо?)
вчинив логічно:
потайні ворота
відкрив до міста
не братам – катам…

Посунула орда зусюд,
і все до
Батурина!
Орді чинити

Нічого не болить –
І то вже слава Богу,
Що тіло не болить.
А що болить душа –
Забудемо в цей день,
Всім болям відкоша
Дамо,
Адже на це
Ще маємо спромогу!

Який

1
Земля таких не прийме,
Не пригорне –
Відторгне чужорідні їх тіла,
Дарма,
Що за століття прийняла
Не одного чужинця в лоно чорне.

Так то ж чужинця –
Він своєю

Лист від майбутніх наших нащадків – до нас

Колись у нас була земля
Найкраща на землі:
Текли меди по ній,
Зілля
Буяли в рясті,
І гілля
Горнулось до