До Святого Миколая

Немає тут нена́висті.
А гадина вкусила.
Десь при́ листі, десь нá листі
у мосі скніла сила…

Погорджена, закублена,
ображена на сонце,
опісля сну роздýплена,
зі смертю

А ось і ти, мій непоспішний ранку,
дістав мене з нічної площини,
ще раз покривши ніч, стару циганку,
свою коханку й матір сатани.

Вона позаронила в тебе звізди,
які осліпнуть

Схований за ширмою старості,
вдало під смерть замаскований,
вдесятеро дешевший собівартості,
зниклим бе́з вісті зареєстрований
він отримав побачення з нею,
на ко́го не мав

Протяжливі звуки тонкі
застудженим голосом – ти.
Я – саламандра суха,
покритий ковдрою німоти.
Заповзай у постіль мою пустельну –
отримаєш дозу смертельну
доброти.

Чи

Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з

Біле каміння
у синьому небі –
Софія стара,
золота собою.
В сонячнім тлінні
майнули молебні –
ликів священних
мара над тобою.
Ликів мара
святата над

Попід зіркою гірко́ю,
понад гі́ркою парко́ю,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…

Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні

Піст потішний. Бог понурий.
Замість анґелів – тортури.
Крає плоть і смокче соки
зле лесбійство й зависоке.

Плоть і пліть. Язик і віра.
Тіло терпить. Тіло – міра.
Не

Мечеть.
Коралові орнаменти небес.
Магометанства молитовна сквира.
Сердешний дервіш, вирізавши хрест,
міняється з туристом на сокиру.

Коран.
А за курганом риє

Альоні Чаюн

Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.

Була

Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
… до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,
а я

На чужих наречених — пояси, мов табу.
Зостаєшся один і над глиною постиш…
Вилітає на площу нічний табун —
скільки збіглося коней до тебе на посвист!

Що ж, коли не скрипаль, то

(безконечник)

Ішов індик з індичкою,
Ішов понад водичкою.
А за ними – індичатка.
Пасли їх малі дівчатка.
Починаймо все спочатку:
Ішов індик з індичкою…

Гра

Журавель по жабенят
Вийшов на купиння.
А вони усі підряд —
Жух! — у жабуриння: —
Журавлику-журко!
Нумо грати в жмурки!

(з нагоди 81-ї річниці)

Минає час, зістарілися ми —
ти вже давно сивоголова,
голубко-сестро…
А були ж дітьми!
Та все пішло немов полова
за вітром…
Тільки

Нерухомі, похмурі, застиглі
Валуни нагромаджені хмар,
У крайнеба розпеченім тиглі
Пломеніє і брижиться жар.

Тільки мить — і потоками бризне,
Розіллється далеко

Сидить дід на кілку,
Курить люльку табаку,
А бабуля-лебедуха
Не злюбила того духа,
Раз, два, три – жмури!

Стрічок дві,
Один вінок —
Буква Я
Іде в танок.

Лічилка

— П’ять ялинок
І дубок
Заглядають
У ярок.

Бачиш ти,
Синочку, їх?
Полічи-но,
Скільки всіх!

П’ять ялинок….
І дубок…
— Шість!

Не птах він,
А має і крила,
І хвіст.
Пробігся —
І всіх нас До неба поніс.
Не голка,
А хмару зустрічну
Прошив
І нитку білясту
Позаду