До Святого Миколая

Біля хати і в хаті —
Скрізь нестатки трикляті
Обсідають пороги.
Радять друзі губаті
Чорту душу продати, —
Та й чорти нині вбогі…

— Соловейко? — процвірінькав горобець. —
Лиш ганьбить нас, хай йому, сердезі, грець!..

Він з родини горобців, хіба ж не так?
То чому ж він все витьохкує, дивак,

То чому ж він

Для убогих доля — наче тітка,
Все ж таки й вони — при божій ласці:
Переспала з євнухом сирітка —
Та й колише «лялечку» в запасці…

Димить стерня над синіми ярами,
Ряхтить між кленами рожева далина —
І полином надихавшись сповна,
Встає зоря вечірня з полина…

Кого мені — в розхристаному полі?
Тут серце

Може бути, що мене не буде,
Перебутній час я перебув,
Але будуть світанкові губи
Цілувати землю молоду.

І моєю літньою судьбою
На Поділля, Галич і на Степ
Карим оком,

Гостре, мов скальпель: різці, лінорити,
В муках таврована плоть… –
Хаос у душах – із нього створити
Більше, ніж вірив Господь!

Хаос, завихрення, вибиті брами,
Протяг – мов з

У ластівки — ластівенятко.
В шовковиці — шовковенятко.
В гаю у стежки — стеженятко.
У хмари в небі — хмаренятко.
В зорі над садом — зоренятко:

Вже народилися.
Лиш

Лазить сонечко в травах,
скаче коник за коником гоном,
І метелик з метеликом
в піжмурки грають на мить.
Лиш одна біла чапля
з малиновим волом
У зеленій воді
на

З Ніколоза Бараташвілі

Отче небесний, син твій спокушений,
Утихомир мої страсті земні.
Погляд мій спалений, подих мій здушений,
Я в небезпеці, страшно

Не дівчина, не мати, не сестра —
Богине віри і добра богине…
Блискуча маско віри і добра!
Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.

Та що лукавить? В серці я на “ви”
Ще із

З Лівіу Даміана

Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,
Наче ту пару з небачених чаш із віків,
Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,
Чом собі снишся вночі

В Холодній Балці ніч відьмача,
Чорти в зеленому чаду,
І на вогні стегно теляче
Чортам обслинює губу.

В Холодній Балці Сіра Відьма
З винових ходить королів.
Ця Сіра Відьма

Вже ночі під листопадом ночують,
Примерзла опустилася латать,
І щуки воду слухають — не чують,
І снігурі поміж сніжинами летять.

Сміється заєць з морквою за вухом,
Зеленим

Сніг приліг на землю, льольо,
Притуливсь до тебе я,
І гойднулась біля болю
Новорічна ніч твоя…

Йди додому, старший боле,
І малому накажи,
Не дивіться нам ніколи
По той

Коли моя рука. то тиха, то лукава,
В промінні сну торкнеться губ твоїх
І попливе по шиї і небавом
З плеча на груди, із грудей до ніг…

Коли твоя рука солодка, ніби

Летять лісів повітрулі,
Понад полонини,
Глядають золоті ключі,
Срібної краини

Яких, то, вже років пятьсот,
Надармо шукають,
И по горах и по скалах,
За ними

Верховина, наче казка,
Ох, яка красуня!
Низ — вишивана запаска,
Гори — біла гуня.

Вітер холодом подує —
Щочки їй пудрує,
Ще й калиною гірською
Личка їй

Сидить медвідь на колоді,
Ногавиці крає,
А лисиця з старим вовком
У карти ся грає.

Заяць сидить на купині
У сопілку дує,
Вовчиско му присвистує
А дикун

Загубив дівчину
У зеленім гаю,
Шукаючи милу,
Кождого питаю!

Кажи, мій голубе,
Голубонько сива,
Кажи мені правду
А деж моя мила

Звідаю березу,
Звідаю калину

У срібне царство цвіркунів
Од вітру голубого
Упав інжир і розімлів,
І не сказав нічого.

Його понюхала оса
Своїм жовтеньким носом.
Його надибала роса
І всілась над ним