До Святого Миколая

Хмара поле вкрила —
Поле зашуміло,
Колосок хитнувся —
І дощик линувся:
Закапотів над квітами —
Прив’ялими, невмитими;
Над житом і над гречками
Пролився

Дзюрчать-дзвенять струмочки,
І птах вітає птаха…
Мала, хрустка бурулька
Додолу впала з даху.
Промовила бурулька:
— Заслабла я, ой мене:
Гарячий промінь сонця
Долинув і

Білий дід
Білою мітлою
Білу стежку мете.
Мете, мете –
Не вимете.
Прийшов собі
Хлопець,
Ясний Березень –
Біла стежка втекла,
Зелену казку
Згубила,
По

– А якого кольору сніг?
– Малинового, – сказала малина.
– Вишневого, – сказала вишня.
– Бузкового, – сказав бузок.
– Небесного, – сказало небо.

І кожен правду сказав,
Бо

До лісу
Пралісу
Ні стежки,
Ні сліду,
Не втрапить
Рушниця
У зайчиків сон.
Я їду,
Я їду,
На лижах я їду
До зайчика в гості –
Морквинку
Йому на

Цар-борода,
Цар-борода
В ріг затрубила.
А кручені паничі
В криві сурми засурмили.
Незабудки в сині дудки –
Ду-ду-ду,
А красолі на басолі –
Гу-гу-гу,
Перепілки

Синій ранок
По лісі ходив,
Сині черевички
Погубив.

Я по лісі піду,
Черевичків назбираю –
Коників-стрибунців
Повзуваю.

За югославською народною казкою

Заслаб король,
Похуднув,
Зблід,
Утратив сон і апетит.
Не хоче сиру він і скибки,
Не хоче він форелі-рибки,
Не їсть мигдалю

З українського фольклору

Жив дідок побіля лісу,
Мав трьох кізочок дідок,
Випасав їх, напував їх,
Доглядав, немов діток.

Підупав дідок на силі –
Сімдесят уже

Занесло на небо
Хмарину важку,
І дощ-баламут
Бешкетує в садку:
Жбуряе на вишні.
Краплини-друзки,
Куйовдить ромашок
Легкі пелюстки,
І тупіт, і хлюпіт,
І гуркіт

На шипшині рясній
Та й на ягоді
Цвіріньчать птахи
В мирі, в злагоді.
І не сваряться,
І не чубляться,
Чистять пір’ячко
Та голубляться…

Ой

Ловить кіт підсакою
У воді сороку.
А сорока-білобока
Дивиться впівока,
На вербі гойдається,
Хитро усміхається.

Може, знаєте ви зайця,
Що нікого не боявся
І від страху не вмирав
Навіть чуючи «гав-гав».

Ну, боявся він лисиці,
Що ховалася в копиці,
Ну, бувало, що тремтів
Перед

Іди. У мене все прострочено.
Не оглядайся – я не хочу,
щоб ти побачила мій страх,
щоб ти відбилася в сльозах,
що ледве стримую… Іди.
Не оглядайсь на безнадію,
нехай без

Я старий, я віджив своє, звісно,
Це б мені помирати – та пізно:
Вже з кадилиць розвіявся дим…
Я поет – я помру молодим!

Коли на вітрі
Жодної плями не буде
І вітер тектиме на схід,
Покличу тебе
До зеленого шлюбу
І над горою, над лісом
Зійде обручка.
І заспівають
На калині дружки,
На

Куня по вітру залягла –
Струмками світла половіє
1 хилиться до чистої води…
Чикрижить тишу очеретянка
Та й знов пірнає в супокій.
Усе живе до себе прислухається.
І тільки

Нам лосі перебігли шлях
(Лось, лосиха й лосеня).
Водій
Автобуса на хвильку припинив
1 нам усім сказав:
«Дивіться!»
Дивились, хто не спав.
А дехто

Листок-бересток
підставив
під дощ долоньку

А дощ прошумів –
то він напоїв
синиччину доньку

Із вечора світу чекаємо стумно,
Як діти чекають героїв з казок.
І от перезнув ненатлу темінь
Передсвітку замашний перезок.

Дихнуло опарою сонне гирло,
Потягнулося зимко