До Святого Миколая

З нічого світ творився, із нічого
В душі моїй народиться рядок.
А потім випурхне — і замість нього
Лишається на серці холодок.

І так самотньо стане, так тривожно,
Неначе світ

По діброві ходить осінь,
Олівці з собою носить
І фарбує в жовтий колір
Клени, липи і тополі.
Я гукаю: — Люба осінь,
А скажи, чому ще й досі
У садку ялинка в мене
Не

Каже баба на картоплі
Дідові Мефодію:
— Давай в шоу побавимось
«Відгадай мелодію».
Викопаю цю ділянку
За сім днів, клянуся.
— А я за шість, якщо гарно
За неї

Ночі мої, зачаровані ночі!
Відгомін в лузі дівочих пісень,
Третіх півнів заклинання пророчі —
Ті, без яких не народиться день.

Сонце не зійде, бузок не розквітне,
Косами не

Добре, що є ці столи між дубами, —
Там, де біжить прохолодний струмок.
Хтось тут, поставивши кошик
з грибами,
Відпочива від казенних думок.

Хтось тут зненацька пізнає, що

Рама, прагнувши духовних знань, мандрував по всій Скіфії. Повер­нувшись на північ, Рама був вра­жений культом людських жертв, що панував серед його племен.
Едуард Шюре

Є долина

Стоїть дівча в полі,
Стоїть, глядить, плаче,
А летять соколи,
І ворон десь кряче.

А в даль ген дівочі
Видивились очі,
А здаля від моря
Летять птиці горя.

«Гей

Уривки з поеми

Хто спорив на труду нивах
В життя свого ранку,
Той розв’язав в світа дивах
Не одну заганку.

Чудно не раз неробові,
Звідки ум, достатки,
Як

— Носоріг, носоріг,
Чом один у тебе ріг?
— На базар спізнився —
Ріг один лишився.
Я собі його купив
І на носа почепив.

Не сумує
Сомик дома,
Притуливсь
До діда сома.
Дід на скрипці
Внуку нову
Грає вусом
Колискову.

В дзеркало дивилося
Біле котеня
Й дуже зажурилося
Якось серед дня.
Пострибало з хатоньки,
Сум його бере:
— Я уже вусатеньке,
Я уже старе.
До Оленки тулиться:
—

Між сірих скель Південного Алтаю
(Там, де Катунь розбурхано реве)
Зустрів я сонях побіч прірви скраю —
Створіння покалічене, криве.

Як він попав на ці холодні скелі —
У дикий

Берізки, що були засніжені допіру,
Відчули сокорух — пробудження нове.
Катунь — немов змія, котра міняє шкіру:
Сповзає з неї і пливе.

Гора звалила з пліч зими тяжкі

Лежать між нами дев’ять літ
Страшної, лютої розлуки.
Вже виросли мої онуки,
І я уже не дядько —
Дід.

А ти, скажи мені, яка?..
Вже ні згадать, ні уявити —
Лиш заново у

Прес-конференція
Ледь рожевий, трохи схожий
На скибину кавуна,
Молодик у ніч погожу
З-поза хмари вирина.

Спить Земля голубувата…
Місяченьку, посвіти:
В снах до тебе

Знову я у материній хаті
В рідній запорізькій стороні.
Свіже зілля й рушники строкаті
Прикрашають фото на стіні.

На одному – дівчинка регоче,
Стоячи на березі Дніпра.
В

Прилетіли, гуси
Навесні,
Буде веселіше
Біля них мені.

Скоро-скоро гусочка
До гніздечка
Покладе гарнесенькі
Голубі яєчка.

А з яєчок гусоньки —
Пух-пушок

Сіє дощик голубий,
Поховались голуби,
Чижики, й горобчики
І дівчатка, й хлопчики.

Тільки дощик перестав,
Заяснів і ліс, і став,
А над ними райдуга
Вигнулась

Берізонько, берізонько,
ти, мавко лісова,
зелені твої кіски
вітрисько розвіва.

Стоїш ти при дорозі
у травах і кущах,
і білі свої ноги
все миєш на дощах.

Прошу

Зодягнув лісочок
Зеленую шубу, —
Повно у лісочку
Зеленого шуму!

— Шуме, шуме,
здрастуй!
Чом ти зеленастий?

— А тому що в мене
вся рідня зелена:
клени та