До Святого Миколая

Просто – посидіти, поговорити,
Вперше від зморшок розгладивши лоб,
Щоб врівноважились пульси і ритми,
Думка і сльози відстоялись щоб.

Просто – помовчати разом про

До лісу хочеться, в терни –
Відчути синіх ягід терпкість
І освіжитись… Так натерпівсь
В базарнім шумі! Таїни
Запраглось тихої; стежок
Незвіданих; відчуть спокусу
Качатися по

І день за днем – по сонячному колові
Читаю я поезійки Миколові,
На гарному паперові друковані,
В кайдани римів зовсім не заковані.
Хотів, було, за звичкою, по колу я
Читати, і…

Знов сипле снігом туга невтишима —
Холодний і самотній квітень тут…
Але співає ще Твоя пташина,
Рожево так маґнолії цвітуть.

В далекім небі Хрест Південний світить,
Надвоє

Ой, як сумно нам за бором,
Жаль прекрасних вечорів.
Тут пташки співали хором,
Вогник ватри ясно тлів.

Тут шуміла нам діброва,
Казку мовив тихий гай,
Тут серцям бальзам,

Ой, який бо гарний наш садочок вліті!
Дозрівають сливи, сонечком нагріті.
Груші золотенькі, ой, які ж добренькі!
Кращого садочка не знайти на світі.

Ой, які ж пахучі та розкішні

Різдво, і гомоном перлистим
Колядки звуки гомонять.
Ялинки вогники іскристі
Палають, міняться, горять.

Тож обступім кругом ялину,
Хай світло зірки на верху,
З’єднає нас в

Святий, небесний отче Миколаю,
До Тебе діти нині прибігають
І просять щиро: — Нас Ти не забудь,
І в ніч чудес з дарунками прибудь.

Хай повні ласк долоні чудотворні
Усіх сиріт

Після осяяння – плачі,
Похмурохмарна сльозотеча
Небес пракиївських
Вночі.
І вдень.
Мінорна колотнеча
Дорожніх настроїв.
Пої…
Атож – поїду зі столиці
В степи

Тому й Кам’янка,
Що русло
По камінню прокладала,
Дужоструйно, срібноусто
По степах текла-співала.
В ній орда губила коні,
Вої русичів топились,
В громі-тупоті

Пробігає вітер комишами,
каламутить дзеркало ставка…
Ти вже спиш,
а я з товаришами
довго ще сиджу на колодках.
І ніхто не знає ще,
для кого
пахнуть матіоли під

В держави не просив ніколи позики
І на везіння з долею не грав,
Писав, щоправда, вірші-“паровозики”
І в цьому, може, дещо й перебрав.

Та схаменувся вчасно, –
Ще не

В майбутнє йду з оглядкою в минуле.
За мною йдуть натомлені роки,
тривожать серце, зболене і чуле
до зла й добра. Відверті ці рядки
добром і злом наповнені до краю,
одначе зло

(пісня-молитва)

Отче наш, що світ в опіці весь держиш,
Створінням кожним дорожиш,
Що повен Ти любови вщерть
Бо сина дав за нас на смерть,
Надії, Отче, промінь

Ріка за обрієм впадає в небо,
І небо розливається ушир:
Пливуть по ньому мрійні, безпричальні
Копиці сіна і копиці хмар.
Пливуть хати, від берега відбившись,
Вмостившись на

Давно затерся слід копит.
Давно вже коні продудніли.
А далечі очам не спать,
не похилити слів дозрілих.

Якби хоч здалеку уздріть!
Якби вітри відтіль подули!
Якби зійшла

Ліси ловитв! Опійні ночі!
Звір затремтить, птах затріпоче.
Непевен час ані барліг,
ані відбочини доріг.

Вогні запалять хтиво очі.
Хижак напружиться, і скочить,
і

В гущавину від спаду муру –
сліди сполоханого тура.
В степу широкім – горлиць пера,
венецьким склом лягли озера.

Я знала: ранок буде ясний,
проквітне ніби рястом

Напечу дерунів, як бабуся пекла по війні,
Зверху смальцем поллю та ще й сіллю посиплю,
Й на відкритім балконі хрумтітиму ними
В унісон проливному дощеві.

* * *

Не страждаю

Згадай мене. Опівночі поклич.
Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
До білих пліч і темнокарих віч,
В своє пісенне диво – чорнобрів’я.
Верни мене з полярної зими.
За давнє,