До Святого Миколая

Грак стоїть під тином
В сіні по коліна
і своє співа:
— Карр!.. Хіба ж це сіно?
Карр!.. Хіба ж це сіно?
Це ж суха трава!

Захотіла Милочка
Спати,
Кулачками тре
Оченята.
Зачекай-но, Милочко,
Трішки:
Постелю для тебе я
Ліжко.
Покладу тебе
Й заспіваю:
—

Мишка раз
Прийшла
До кішки,
Уклонилась
Кішці
В ніжки.
Кішці –
Смішки,
Мишці –
Нітрішки.

Цикл

1
Пущені пруживим, тугим луком,
в чорну пітьму дзвінко полетіли
ковані огнистим Локі стріли.
Чорну ніч розколивали звуком.

Горда дума на

Я в бурю кинув білу хатку,
В завію, в крутінь білосніжну.
За мною ладкали колядку
Блискучодзвонну, прудкобіжну.
А сніг мої сліди засипав
І під ногами скрипом

По правдивих дорогах завжди
Стільки йде нереклямних отих
На голготу — за правду.
Скільки їх! Скільки їх!

Вибирають самі — ці дороги,
Споконвічно, у кожній з епох.
Їхня

Світе світлий повсюди,
У людей Ти один.
Та несуть тобі люди
Стільки ран і руїн.

На усе Ти багатий —
Всім Твоя благодать.
Ти високий, крилатий —
Справжня Божа

Борисові

Це тоді усе літом заквітло.
Так хотіло для нього рости.
І було мені легко і світло
У той вечір з тобою іти.

Уже пам’ять до сну час колише…
І стирає…

Коли кривда болить
І немає нікого —
Розказати кому про свій біль,
Я шукала до Тебе, Єдиний, дорогу,
А її не було нізвідкіль.

Пізнавала Тебе ув очах прохожих —
Та були

Іду, і клонюся доземно,
І вірю.
За мною, передо мною темно
В безмір’ю.
За мною, передо мною чорне,
Безкрає,
А часом блиск пожеж
Сліпучу пітьму без меж

Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?

Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш

Киця прокидається —
Лапками вмивається.
Квітка прокидається —
Росами вмивається.

Сонце прокидається —
Хмаркою вмивається.
Ну а ми з сестричкою
Вмиємось водичкою.

Чи тепер, чи колись
Із солодким хрустом
Зайчик місяця надгриз —
Думав, що капуста.

Місяць скік та й утік
В небо синє-синє
Не кружок-колобок —
Тільки

Хоче спати гілка,
Хоче спати бджілка.
Хоче спати…
Хоче спати…
Спить…

Хоче спати пташка
І мала мурашка.
Хоче спати…
Хоче спати…
Спить…

Хоче спати

Місяць здіймається вгору та вгору.
Місяцю-красеню — колобок,
Ти відчини нам чарівну комору,
Повну зірок.
Місяцю-красеню,
Повну зірок.

Він прихилився при тихім

Під вербою джерельце,
Наче дзеркальце.
Я до нього нахилюся,
В чисту воду подивлюся

І себе побачу в кім —
У люстерку водянім.
А торкнусь води рукою —
Стану дивною

А ми поле попололи,
Буде чисте наше поле.

А маленька Поля,
Що в біленькій льолі,
Вийшла на доріжку,
Стала на 'дну ніжку,
Каже:
— Жарко, ой жарко…
Припливи до

Гойдалося гойденя
На гойдалочці щодня,
Гойдалося проти сонця
Біля нашого віконця.
Гойдалося, гойдалося,
Поки з гілки зірвалося.
На стежині не розбилося
До кошика

— Дж-ж-ж -ж…
— Хто ти? Звідкіль?
— Я з лісу, я джміль…
— А який мохнатий, чорний, як рілля!
— Хіба ти не бачила досі джмеля? —
Дж-ж-ж — біля яблуньки,
Дж-ж-ж-ж — понад

Що за чар в твоїм цілунку,
А в обіймах – рай без межі,
Що за жар в твойому тілі,
Що за казка в тій одежі.

О, чаруй мене цілунком!
Оп’яни мене в обіймах,
І спали мене