До Святого Миколая

Як уздриш, серденько, що шафіровій млі
ключ мерехтить ген-не над нашими лісами,
до меж обіцяних далекої землі
прямуючи надхмарними шляхами,

й до тебе донесе тужливий срібний

Олені Ш-ні

Не чув я співу фляґелянтів
в передвечірній час.
Серед коштовних фоліянтів
застав і вечір нас.

Не бачив я, що у віконце
вдивляється вона,
і що в

(За І. Голем)

Води і люди!
Ви вічний, могутній рух!
Нестримні діти природи,
Спонука спонук.
Ви — дух!
Ви — сила!
Води і люди.

Ні гори, ні скелі —
Не

За тобою Гаральд тужив,
твоє ім’я – бойовий знак,
це про тебе вікінґів спів,
князівно північних caґ.

Тебе знає Лаба і Рен,
ти — Реґіна Сенських долин,
славна мати славних

Ліг туман
На весь лан,
На курінь,
На ячмінь,
На баштан
Ліг туман.
А сонечко підкотилось,
Біля соняха спинилось
Та промінням туди-сюди:
— Ти, тумане, в норі

І буде нове небо й нова земля…
Біблія

Час без кінця. Та є проте десь межі
незмінности сузірній Зодіяка.
І станеться: розсиплються мережі
так знаних нам, так

Так часом хтось у невимовній вірі,
яку не вбити ні рокам ні втомі…
О. Теліга

Я тебе не буду цілувати,
як черемха зацвіте у лузі
й зазвучить ген-ген по виднокрузі

Що в останній мент, з Арку панно,
зворухнуло уста вам, Жанно?
Чи присяга-молитва, панно,
чи ім’я, нам незнане, Жанно?

І блукала душа бентежна
по шляхах ваших, з Арку

Гудуть далекі пароплави,
Маячать сині кораблі…
На тлі червоному заграви
Вістун з далекої землі!..
Вістун – палій, вістун – сновида
Крізь сон запалить смолоскип!
Гей, хто

Між травою вітер шаста,
Б’є з-під каменя вода…
Ти кому несеш на щастя
Молоді свої года?..

Не сміятись, а журитись
І мені, либонь, пора…
Ти кому даси напитись
Із

Дощ грається твоєю сукнею
твоєю цнотою моїм коханням — вітер
дощ рве твій запах на шматки —
п’яніє комашня, коли проходиш мимо
тією лісовою стежкою що віддаляє нас
щокрок одну

Не лише міста і села,
Людські села і міста,
Облетіла вість весела
Про сповитого Христа.

Скрізь пронеслася по світі,
Скрізь той вітер пролетів…
Як рокочуть

Гукнув у праліс Пракий —
І там, де луни упали,
Здавалось, галяви стали,—
Могутній голос такий!

Кремезні люди гудуть
У пущах-нетрах без міри.
По древах — кремінь

Колишу свою дитину
І співаю їй.
Люляй, люляй, любий сину,
Поки ти ще мій.

Сон-ява мені віщує,
Вітер вість несе.—
Мати бачить, мати чує,
Мати знає все.

Скоро

Ш.

Сміх і щебети, і галас…
Десь із кожного двора
Позбиралась — позбігалась
Для розради дітвора…

Знайдеш, материне око,
Де там дочка, де синок?..
Ввесь

Хтось зробив для Жори маску,
Засвітив ялинки скрізь,
Запросив його: — Будь ласка,
От приходь і веселись!
Жора в залу входить боком,
Тягне шию, мов гусак,
Позира критичним

В дверях у сні з’явивсь,
Тихо став на порозі
(Так Дараґан колись
В час упокою в Бозі)…

Знаю, звідкіль ідеш,
Вдержать мушу, затримать,—
Кинувся … Де ж ти, де

Бабине літо літає на вітрі.
Бабине літо…
Що це пахуче таке у повітрі
Розлито?..
Листя — мов злотом обвіяні віття,
Листя, мов злото…
Хмарка там ясна, чи птахи то

Сонце в усмішці.
Сонце слуха
мого серця пісні.
Сонце в мене закохалось по вуха,
а от ти,
хоч би трішки, —
ні.

Бо у тебе не серце — камінь,
бо у тебе на серці

У дубочка —
зелен чуб.
Виросте
з дубочка дуб.

Стану я, Дмитрусь,—
Дмитром.
Станеш ти, Петрусь,—
Петром.

Стрінемося
коло дуба,
тут, де грались
в