До Святого Миколая

Жінка іде в сад,
Бере з собою руки,
приладдя, подібне до своїх кінцівок,
торкається скель, які
минає, немов з кущів,
струшує з них краплі,
неподільні, як непаристі

Не прилетів птах
до гілки, видно
на ній тільки місце
для його ніг, довкруги
неї порожнечу, подібну
до саду, купи білого
повітря, ширші вгорі, балянсуються
на її кожній

Синіють по дощах озера,
де сонце креслить злоте зеро,
чи розгубила клаптями блакить
у лісі осінь шовкопера,
що в серці явором шумить? –

Шматочки синього паперу,
де

І
Тебе співець, піднісши понад зорі,
Таким безсмертним світлом оточив,
Що досі ще крізь далечінь віків
Пронизують нас промені прозорі.

Як жадібно ти ловиш,

Не раз поміж високих, вогких трав
вдивлявсь я в них… летів і падав в очі
в оті озера ясні та урочі,
що їх блакиттю вересень налляв.

І поринаючи в таємний став,
де ніжна хвиля

Завіяло сипчастим снігом
роки і пристрасті мої.
Днів і ночей страшні рої
замкнулись строгим колобігом.

І тут, на камені високім,
стрічаю вітер верховин.
І білу просторінь

Ночанка та Дитянка
у мороку нічному
все ходять, ходять сходами
від дому і до дому,
тихенько прокрадаються
до кожного двора,
крізь вікна придивляються,
крізь двері

Два морози йшли у ліс,
все вбирали в іній.
В того був червоний ніс,
а у цього — синій.
— Старший буде той із нас, –
каже брат до брата, —
хто людину зможе враз
до

На гілці білка сердиться
і другу проганя:
— Не смій до мене дертися,
бо ця сосна моя!
Я тут з початку осені
збираю урожай.
Тікай з моєї сосонки,
мені не

Взяла Яся олівець,
Олівець-малювець.
Сіла Яся на стілець,
Розгорнула папірець,

Треба тут намалювати
Отаку здорову хату,
віка, дах, димар на нім,
з димаря – великий

Прийшла зима. Летять сніжинки
і стелять ковдри по землі.
Вдяглись у білі одежинки
зайці великі та малі.

Зайчатам весело та любо
на саночках спускатись з гір.
Їх добре

Хоч у Гриця безліч справ, —
Він кораблик збудував
Ще й вітрила почепив,
Щоб по озеру поплив.
Взяв рогатого жука
І малого павука,
Двох метеликів піймав —
Всіх в каюту

Ось два грибки з-під колючок
З’явилися в ліску.
Один із них — це Маслючок
В блискучім ковпачку,

А другий — хоч маленький ще, —
Та справжній Білий гриб!
Ласкаве сонечко

Ледве ясне сонечко
скотиться додолу,
ледве вечір присмерком
вкриє ліс і поле,
як на небі синьому,
понад цілим світом,
ми, веселі зірочки,
вогники

Ет, ну що й говорити – дива:
з дива пива ждати дарма –
тьмою тьменною сунуть слова,
а між ними слова нема.

Чи його десь лихий пристрів
на поторжці?.. А коли – ні,
хай

Упали в сиве жито
увечері цвіркуни
і заходилися хором
тягати смички вони…

І так уже ж грають, кляті,
немов не перед добром –
із тіла душу виймають,
холодять у жилах

Метелиця-хурделиця
замела лісок.
Як біла ковдра, стелиться
під соснами сніжок.

Стрибають прудко білочки
по соснах угорі.
Напутрились на гілочках
поважні

На тесовім ліжку укривали
чорним ліжником мене із вечора.
Черпав срібним кухлем виночерпій
синього вина мені з отрутою.

Сипали мені на ложе перли
із порожніх сайдаків

Із Олександра Пушкіна

Язиков, хто подарував
тобі талан твій заповзялий?
Ти, мов дитя, в чаду забав,
де зайвий дух і силу взяв,
і юний шал бешкетувати?
Ні, ти

Ще з дитячих літ піснями
ти мене приворожила:
брів я разом з чумаками,
з козаками міряв силу
проти хана;
був в полоні,
бив з Хмельницьким шляхту кляту,
йшов в дивізії