До Святого Миколая

Я з Вами розстанусь і буду десь в Чікаго чи Мельбурні
І там капризна доля може зв’ести нас.
Я буду вагоноводом на трамваї, улиці будуть димні і хмурні —
І раптом я зобачу між

Ви, що шукаєте щастя
І ви, що вбачаєте у ньому привид.
Справа в тому, що вам важко розібраться
І тому так багато кривд.
Люди, ви страждаєте,
А який близький і істотний вихід.

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,

Хмари по небі блукали,
З перлів намисто низали,
Порвались низки –
Бризнули бризки,
З шумом на землю упали.
Впали перлисті краплини
На зелененькі долини,
І на

I
Подивися, матусенько,
Як усюди білесенько,
Як на килим пухкий, білий
Дрібні зіроньки злетілись.

Дозволь, мати, вийти з хати,
З саночками погуляти,
Із горбочка

Став я в лісі бучка рубати,
Сполошився зайчик вухатий.
Почав я рубати яличку,
То сіреньку злякав сарничку.
А коли я рубав омелу
Сполошив тоді білку веселу.
Поскакав собі

Буйна горобино,
Ти шумиш зелено,
Ти цвітеш біленько,
Родиш червоненько.
Дай ягід у гронах,
Пишних і червоних,
З них зроблю коралі
Для своєї лялі.
Коли їх

Ой луже мій, луже,
Посумнів ти дуже,
Шумить річка-бесідничка,
А тобі байдуже.
Дармо хвилі грали,
Тебе звеселяли,
Тобі тії соловії
Веселість забрали.
В далях

Благаю Тебе, Боже мій,
Серцем всім молю.
Ти мені в груди пісню влий
Могучу з болю!

Нехай голосна, як сурма,
Краєм полине,
Щоби розпуклись ті ярма,
Що люд в них

Кажуть: – зимою прийшли й розстріляли, —
Скрикнула мати, упала до ніг.
…Сон мені буряно сниться,
Зойки і сніг.

Тільки й почулося: —
Мамо, прощайте! Мабуть, улучили в серце

Щедрик, щедрик, щедринець!
Ой, який я молодець:
Прийшов посипати –
Забув зерна взяти…

Та маю в кишені
Гороху з півжмені.
Сію, вію жито
У зимі на літо.

Нехай

Вийшов вовчик погуляти,
Вовченяткам щось придбати,
До кошари підбирався,
До ягнятка підкрадався.
А собаки носом взнали,
На злодюгу гавкать стали…
Збіглись люди: «Дай

В путь вийшов я, веселий і безстрашний,
І щастям заплатив за дар пісень, —
І не забудеться мій день вчорашній,
Коли настане завтрашній мій день.

Боже, Владарю душ, не дозволь нам у пиху вбирати життя,
Не дозволь у брехливість надуту вбирати сваволю,
Дай тверде, і спокійне, й послушне словам Твоїм — «я»,
Щоб однако приймати і

Від самих початків життя, коли пружно в колисці
Ти пнешся до сонця угору, побачиш тоді:
Всміхається разом із сонцем ще сонце — то Мати.
А потім прийде, наче грім і потуга, до

Люблю я всіх людей,— крізь них не раз Господь
Показує свою найвищу ласку
І зрозуміння світу робить нам ясніш.

Люблю дивитися, як бавляться вони
З тілесностею, пожаданням

Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою,
Як образ берегів в імлі, на морі, —
В одній хвилині з’явиться тобі
Твоє призначення земне і зміст.

То лиш

Ярмо важуче —
То твій вінець,
Життя замуче
Тебе вкінець.

Всю сум обійме…
З чола ж твого
Сам кат не здійме
Вінця того.

Він сяти буде
Зі споду тьми,
Любов

Я спиняти тебе не буду.
Ти проходь. Не спиняйся. Йди.
Прийде вересень і повсюди
Вкриє листям твої сліди.
Ти проходь, як проходить літо,
Щоб в дощі не вертати знов,
Мною

Гість-веснянка! Гість-веснянка!
І полетіло по покрівлі злото.
Ранком
Цвіте глодом.
Ранком
Беру я квач, цебрайко
І по дахах залізних
В блакитній пісні
Розстеляю і