До Святого Миколая

Гей закуй мені, зазуле,
Щастє на весні минуле
Заверни мені!
А зазуля мов не чує,
Сіла, пала тай не кує,
Як кувала на весні.

Вже не кує голосочком,
Бо ячмінним

У траві густій, зеленій
Квіточки біленькі,
Дуже схожі на ромени,
Тільки що дрібненькі.
І листочків мало мають,
Ніжки в них короткі…
Ну, та всі напевно знають
Це малі

“Ой, метелику швиденький!
Почекай мене миленький!
За тобою все ганяю,
Та ніяк я не спіймаю.
Чом від мене утікаєш,
Чому ближче не сідаєш?”

“Ой, ти хлопчику

І знов зайшов я тут кудись:
Ось дім, город, альтанка,
Де ми сиділи все колись,
І з поцілунком розійшлись —
Ти тямиш, того ранка!

Я йшов учитися у світ.
Ти плакала, мій

1
Будь ласка,
заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе,
що згубили, —
шукайте й знаходьте!
Я все покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки, будь ласка,
уважно

У куточку, у садочку
Плаче баба снігова.
Зажурилась, похилилась,
Аж повисла голова.

Сонце гріє, баба мліє,
Давить бабу кожушок.
Та не скине, не покине
Впали пальці у

Чого крячеш, гайвороннє,
Летючи над оболоннє —
Що коник підбився?
Чого плачеш без потреби,
Щоб я, Гандзю, через тебе
На смерть зажурився?

Чого плачеш, не забудеш?
Ти

Як живеться вам, птахи,
на гребінчиках дахів?
На вітрах зимових, лютих,
ви не мерзнете, птахи?

Залітайте-но
до мене,
поговоримо в теплі,
чаю вип’ємо з варенням
та

Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб!
Отакий товстезний,
Отакий грубезний,
Бриль на голові,
А нога в траві.
Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб.

Віяв вітер долиною,
Затремтіло перце —
Я стрінувся з дівчиною,
Задрожало серце.

Стало пірячко летіти,
Серденько щеміти —
Як ми стали жебоніти,
Як маленькі

Метелика ловити я не хочу:
він — квітка неба,
хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
щоб радісно було мені й тобі!
І квітку лісову не стану рвати,
її додому я не

Ой, летіли три ворони
Всі підряд,
Побачили на ставочку
Жабенят.
Закричали три ворони:
«Кра! Кра! Кра!»
Полякались жабенята:
«Ква! Ква! Ква!»
Пострибали у

Знов Гануся тай Гануся!
Ой Ганусю, моя зірко,
Знов ми стрінулись нечайно
І знов серце плаче гірко!

Ми розсталися на віки,
Ми про себе позабули —
Та зійшлися на забаві,

(Фантастично-новорічна пригода)

Вчора, точно серед ночі,
в нуль годин і нуль хвилин
раптом я розплющив очі,
бо відчув, що не один:
з новорічної ялинки
хтось

Зимовий етюд

Мов пушинки,
Порошинки,
На покрівлі,
На будівлі
Ніжно падають сніжинки,
Так легенько
Б’ються, б’ються,
Так тихенько
В’ються, в’ються

Струни смерті забриніли,
Бачу вічності поріг,
Смертний образ чорнокрилий
Хилить, валить жахом з ніг;
Тисне, давить, грає тілом,
Віє в очі чорним пилом,
Чорним пилом,

Сміється поле, річка, ліс,
сміються гілочки беріз,
птахи сміються і луги,
сміються квіти навкруги.

Ставок,
що цілу ніч мовчав, —
і той сміятися почав:
лататтям легко

Пожовкло листя і трава –
І я вступив в свої права.
З дитинства до роботи звик:
Я садівник, орач, двірник.
Шаную дуже чистоту –
Зриваю листя і мету
З своїми

– Чому це плаче Алла?
– Вона з горіха впала.
– А де був ти в цей час?
– Внизу. Горіха тряс…

Хвилі струнної музики.
П’яний чад. Пахучий дим.
Хтось прекрасний, хтось великий
Б’є по струнам золотим.

Струни плачуть і регочуть,
Гаєм, степом гомонять,
Серце змучене