До Святого Миколая

Сміється поле, річка, ліс,
сміються гілочки беріз,
птахи сміються і луги,
сміються квіти навкруги.

Ставок,
що цілу ніч мовчав, —
і той сміятися почав:
лататтям легко

Струни смерті забриніли,
Бачу вічності поріг,
Смертний образ чорнокрилий
Хилить, валить жахом з ніг;
Тисне, давить, грає тілом,
Віє в очі чорним пилом,
Чорним пилом,

Хвилі струнної музики.
П’яний чад. Пахучий дим.
Хтось прекрасний, хтось великий
Б’є по струнам золотим.

Струни плачуть і регочуть,
Гаєм, степом гомонять,
Серце змучене

Святий Миколаю,
Прийди до нас з раю,
Принеси нам дари
Кожному до пари.

Цукерки смачненькі,
Булочки пухкенькі,
Книжечок Багато
Читати у свято.

В екстазі чарівнім я голос свій знайду
голос борця
і з прапором своїм у люди з ним піду
співати буду я й кричать поки впаду
натхненний без кінця.

І пройде люд по мні шість

Хвилювання знайомі
Хвилювання старі
При таких комічних обставинах
Така несподівана ніч
Ноги мерзли душа палала
Душа розривалась
Сестра Беатриса у теплушці
Два слова ці

Хочеться казки. Хочеться тиші.
Галаси, сурми виснажили мозок.
Серце — серце моє ледве дише,
Ніби йому дали 100 різок.

Хочеться далі. Ну хоч в Австралію.
Виберу на мапі

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,

Морок. Ніч. І блисне сонце,
Зникне сну кошмар.
Почуваю, що не сон це,
Що в мені — пожар.

Викличу я співи серця,
Оживуть кущі.
Ранок. Вранці сміле скерцо
Скине

День ідейного краму
Новин, крові і хмар
Дай телеграму,
Газетяре!

Захвати, пориви й вигуки.
Декларації, наради.
Смішні комічні крики
І настрій

Вона зворушена, осинєплямлена —
Зі схвильованим носом.
Скільки тонів і рисок, як душа обламлена
І обожеволені коси.

Скільки блисків у погляді мій зір подибле,
Коли ніж до

Вийшов вовчик погуляти,
Вовченяткам щось придбати,
До кошари підбирався,
До ягнятка підкрадався.
А собаки носом взнали,
На злодюгу гавкать стали…
Збіглись люди: «Дай

Став я в лісі бучка рубати,
Сполошився зайчик вухатий.
Почав я рубати яличку,
То сіреньку злякав сарничку.
А коли я рубав омелу
Сполошив тоді білку веселу.
Поскакав собі

Ой, нема миліше,
Нема веселіше,
Як в бабці в гостині, —
Медом нагодує,
Солодко цілує
Личенько дитині.

Яблучок нав’яже,
Казочку розкаже,
Ще й лялечку справить,

Кажуть: – зимою прийшли й розстріляли, —
Скрикнула мати, упала до ніг.
…Сон мені буряно сниться,
Зойки і сніг.

Тільки й почулося: —
Мамо, прощайте! Мабуть, улучили в серце

Благаю Тебе, Боже мій,
Серцем всім молю.
Ти мені в груди пісню влий
Могучу з болю!

Нехай голосна, як сурма,
Краєм полине,
Щоби розпуклись ті ярма,
Що люд в них

Сонечко сіяє повне сили й хвали,
Вітерець тепленький віє між лугів —
А з небес блакиту, із спокою царства,
Весну нам віщує жайворонків спів.

Весну нам віщує, — хоч весна з зимою

Співай, дитино! Пісня звінка
хай сріблом ллється з серця дна.

Бери в пісонці найвисший тон,
життя красується, як цвіт з ослон.

Цвіте для тебе сам щастя цвіт,
тобі, дитино,

Молодий я і багато взяв,
Світ і життя збагнув зарано.
Душа моя ще просить ласки,
Я ще дитина — і коли дорослим став?
Я прагну друга, як колись,
Коли був наївним ідеалістом,

Я покажу вам безліч світів —
Оригінальних і капризних.
Я покажу вам безліч шляхів —
Хто хоче мого духа визвать?

Ми проходимо до останнього пункту.
Ми перемогли всі стихії й