До дня вчителя

— Не погрожуй нам, будь ласка,
що покинеш, друже, нас,
нам на зло переберешся
в іншу школу, в інший клас.
Однокласниці, як оси,
налетіли:

— А хто нас
буде шарпати за

— Ти розбив!
— Ні, ти розбила!
— Ти штовхнув!
— А ти впустила!
— Ти тюхтій.
— А ти незграба.
— Баобабі
— Ти баобаба!
Вже школярка
наче хмарка —
очі повні

У садку
у молодім
я малюю Галі
дім.
Галя ходить
в перший клас.
Ми —
ровесники якраз…
Разом
ходимо до школи
і не сваримось
ніколи.
У садку
у

“Сонця виходять із своїх орбіт,
Щоб нас огріти у благій гостині!” —
Так промовляли Другій Катерині
Облесні проповідник і піїт.

Та посміхався царський фаворит,
Галеру ведучи

Розкажу вам про дівчатко,
про хороше на цей раз.
Табель в неї — п’ятка в п’ятку,
перейшла в наступний клас.

Не велика, не маленька,
років має два плюс сім…
Лиш подумайте

І понині плямно-біло,
не написано в книжках,
як у Львові клекотіло
у двадцятих ще роках!

Як рушали сотні маршем
і на захід, і на схід
відстояти те, що наше
ще від

То ніч над нами чи істота чорна?
На це ніхто б відповісти не зміг.
І крутиться Земля, неначе жорна,
І зорі перемелює на сніг.

А десь хмільні й розморені, як завжди,
Майбутнє

А небо не змінилося — так само
Сідає сонце і хмарки пливуть.
І сто заграв зненацька за лісами
Скривавлять дум моїх тернисту путь.

Так, небо не змінилося. Єдине,
Що здатне

Годував я півника
У дворі.
Гарно так з когутиком
Говорив.
Дав йому я житечка
Ще й води,
Щоб мене він раночком
Розбудив:
— Ку-ку-рік, Івасику!
Встати

Як тільки наповниться серце журбою
І ляжуть на душу погрозливі тіні —
Я знов уявлю, що стою під вербою
В селі на моїй Україні.

Так яблука пахнуть, рум’яні ранети;
Так любо

Вже нема у нас артілі
Колишньої нині,
Поділили до неділі
Її по частині.
Дві машини дісталося
Голові при тому,
Повіз трактора й сівалку
Агроном додому.
Бухгалтеру

Піднімає тітка руку,
Тобто «голосує»,
Та ніхто її не бачить
Й голосу не чує.
Гарну дівчину на личко
«Волга» підхопила,
А чорнява молодичка
В «Запорожець»

За вікном — ліхтар. А тут навколо
Світла й сутінків жовтава гра.
Що це — знову спізнююсь до школи?.
— Сину, прокидайся. Вже пора.

І холодний піт. І так неждано
Порадієш: це

Друже сердечний, красненький соколе!
Ти соловієм з руського серденька,
Як о дитині любящая ненька,
О руськім щастю плачеш і недолі.

Ти гаї наші, ріки, гори, доли
Будиш з

«Не ходи, сину, на глибоку, воду,
Купайся, сину, у мілкому, броду;
Глибокі води – то згубна принада;
Там смерті зіва, там нечайна зрада», –
Просила мати, благала рідная, –
А

Добрий день! Щасть ти, боже! Ти плачеш? О диво.
Днесь Новий рік, чи знаєш? На лучах зорі
Плинуть в бряску рожевім хмарки задумчиво,
А в них райська колибель: надія і сни.

А ти

Поема

1.
Я споглядав ту далину,
Що на застиглі хвилі схожа, —
Мов їх, ці хвилі, в мить одну
Спинила примха зловорожа
Чи навпаки — десниця Божа.

Між скель

До виступу космонавта Валентини Терешкової на прес-конференції у Москві після здійснення космічного польоту.

– З якою швидкістю ракета лине?
– Чи не лякала вас космічна тиша?

Зима… Дорога… І нудьга…
І вітру східного виття…
І раптом – хльоскіт батога:
– А-а, душі бісові, гаття!

Тяжкий післявоєнний рік.
Поля снігами замело.
Везе мене

— Ой ти, дівчинко-семиліточко,
Ти коли зросла, наче квіточка?
— Сили в сонечка
Я набралася,
Теплим дощиком
Умивалася,
Теплим дощиком
Умивалася,
В мами