До дня вчителя

Надвір зовуть хлоп’ята,
Та я не йду гулять,
Вдягну спецівку тата,
Вона мені до п’ят.

А потім рукавиці
По лікті натягну.
На них метал іскриться
І запах є

Ой, ти конику,
Милий конику,
Та неси мене,
Та й неси.
Молоді літа
Передзвонюють
Нам підковами
Між роси.

Доки кров у нас —
Найгарячіша,
Доки ми одне

Округлі голови звисають з вікон динями,
Виблискують на сонці свіжестрижено,
Не упізнать, які були донині ми
Білявими, чорнявими чи рижими.

Хита перон багатолюдний натовп,
А

Пам’яті професора української мови Степана Пилиповича Самійленка.

Він тихо вирушав
до берега печалі,
Куди не докричать
ні славі, ні хулі,
А ми ще звідсіля,
та

Припасти знов до рук коханих,
Почути знов твій любий сміх
І знать, що, завжди мною п’яний,
Ти все шукаєш уст моїх.

Було і є, і вічно буде
Це свято соняшних утіх:
Твоїх

…Прощай,
Мій хлопчику! Не буду більше я
Приходити до тебе на дозвіллю,
І ти, мене угледівши здаля,
Устріч мені не будеш вибігати,
Мене вітаючи веселим криком.
Не стану я

Я — король,
Я — святий,
Я — Георгій
Переможець Дракона!
Не підходьте до мене,
бо,
бо,
бо,
бо з’їм.

Я — поет
із «Нових генерацій»!
Не підходьте до

— Починаю я завжди
Першим перекличку!

— А я першим на труді
Вистругав поличку!

— А я першим весь урок
Руку підіймаю!

— А я… першим на дзвінок
З класу

Це Андрійко-
Неумійко.
Ну й хлопчина! Ну й мастак!
В школі, вдома —
Скрізь у всьому
Завжди в нього все не так.

Починає,
Поспішає,
А виходить на одне:
Наш

Сьогодні Маринка
Уроків не знала.
Домашне завдання
В Галинки списала.

Зі школи додому
Вернулись дівчатка,
І тут повторилось
Усе в них спочатку.

Удома

Ми на акваріум дивипись,
І от — не знаєм, що зробилось?
Всі наші рибки повмирали…

А ми ж і в руки їх не брали,—
Ми лиш давали мармеладу
І налили їм… лимонаду.

Ой смачні,
Ой смачні
Бублики у Тані:
Медяні,
Запашні,
З маком, ще й рум’яні!
Медяні,
Запашні
Танечка поїла,
А для нас
І для вас
Дірочки лишила.

Перу, перу платтячко
І хустинки
Для моєї лялечки,
Для Маринки.
Перу, перу платтячко
І співаю,
У вікно на сонечко
Поглядаю.
Вийди, вийди, сонечко,
З-за

День травневий, день весняний —
Трави й квіти весняні.
Навкруги — куди не глянеш:
Все всміхається мені.

І в таку чудову днину,
Між пташок дзвінких пісень,
В серце кожної

Спитався хлопчина туристів-батьків —
Ходив до четвертої кляси у школі —
Чи справді до щастя людям оцим
Потрібно тепер Кока-Кола?

І батьки відказали: Може, — так, може — й ні

Надобрій міста в багрянистій заграві
І погляди невиспаних дівчат.
Мелодії танків на стяжку награні
Занудливо в голосниках янчать.

Розгублені, із вимушеним посміхом,
Під тріск

Невчасні радощі і зайві смутки,
Усе манаття збиране намарне
З дорожньої повикидаю сумки,
Відходивши в поліття літ обмарне.

З собою заберу в дорогу пізню:
Рушник, щоб витерти

Проводили шляхи, моря і ріки
В безповороття пройдене й потахле —
Не капле, як колись, вода зі стріхи,
Мандрівка в далеч молодо не пахне.

В дорожню вже не кидає

Кричання й виплески чирят і крижнів,
Дитячі втіхи в купелі озерній —
Все вкрили тьмою три злорадні тижні
Твоїх недуг, знекровлених мізерій.

Вернулась ти — і знов буяє

З досвітнього оранжевого жеврива,
Ув ореолі осяйного персня
Зринає іскряна і зарожевлена
Зірниця вранішня промінноперстна.

Огорнутий недужою дрімотою
Зоря твій зір прозорить