До дня вчителя

(Поема для молоді)

Лежать в задумі Піренеї.
Гористий край. Вузькі поля.
Від сонця — золоті алеї,
Від спраги — скорчена земля.
Десь виногради у долинах,
А іншого

«Ой мати ж моя, мати,
час мене замуж дати!
Вісімнадцятий годок,
і сподобавсь парубок».

«Ой доню, не журися,
йти замуж не спішися,
забавляйся, ще й гуляй,
поки

(На пам’ять 10 січня 1865 р.)

Як у неволі на чужині
Округ мене пославсь туман,
Здавалось: розум потухав;
В той час, коли остання сила
От-от вже кидала мене,

Я не боюсь тюрми і ката,
Вони для мене не страшні!
Страшніш тюрма у рідній хаті,
Неволя в рідній стороні.

Мені не стид носить кайдани
За волю краю і братів;
Позор –

Що ж, запрягай корівок, Трохиме,пора вирушати!
Хмар порідшало, тільки на грецькому темно ще.

Як же
Всім дощі ці увірились! Стерні давно потонули
В буйній отаві. Над шандрою

Вот тебе, мой друг сердечний,
Ангел сердца моего, –
Разбери сей стих чудесний, –
Я дарю тебе его.

Тату, тату ріднесенький!
Хіба ж ти не знаєш,
Що я все те роблю тобі,

При подарке матери колокольчика

Задзвони мені, дзвоночок!
Да й скажи, де мій синочок?
Може, він того не знає,
Як мати за ним скучає…

Задзвони мені, дзвоночок!…

Моєму батькові – на спомин душі
Замкнулось коло,
і розлилися в ньому білі соколи. –
Померлий
відійшов
у сяйво.
Проступають
ізсередини
пухнасті голки інею
і

В маленькім човнику
Долоні золотої
Я почалася,
Мов легенда Трої.
Я піднялася
Піною із моря.
Я посміхнулась
Радістю до горя
І попливла
Між хмарами рікою
У

Позвони мені першого квітня,
Пожартуй, що ти любиш мене.
І нехай хоч обманом розквітне
Мого щастя віконце сумне.

Хай до серця пригорнеться слово,
Як ранковий промінчик до

В маленькім човнику
Долоні золотої
Я почалася,
Мов легенда Трої.
Я піднялася
Піною із моря.
Я посміхнулась
Радістю до горя
І попливла
Між хмарами рікою
У

Позвони мені першого квітня,
Пожартуй, що ти любиш мене.
І нехай хоч обманом розквітне
Мого щастя віконце сумне.

Хай до серця пригорнеться слово,
Як ранковий промінчик до

Сипнула зима наостанку
Сніжинки свої крижані…
Раніше приходять світанки,
Зробилися довшими дні.
А сонечко дужче пригріло, —
Сніжинки розтанули вмить.
…Надворі уже

Спи, моє миле малятко!
Нічка надходить уже.
Знай, на кордоні твій татко
Спокій тобі береже.

Ти ось лежиш у постелі,
В хаті добро і тепло.
Татко в вушанці, в

Я, власне, більше про сади
пишу, хоча все бувало.
Хоч стоя плач, хоч так сиди,
я написав чимало.

І кожен вірш, неначе сад,
аж страшно стало, мамо…
Поїду з ними в

1

Цвітуть красолі у саду
вогняно-жовтим цвітом.
А я до школи вже іду —
пора прощатись з літом!

Нарвала я в садку у нас
з красоль букет яскравий,
щоб принести з

Довго думаю про тих,
що ображають словами
мене…

Довго думаю про тих,
вчинки чиї ображають
мене…

Ближніми стали мені вороги…

Ближніх годиться прощати…

Я вас

Хіба скажу про те, як ночі
у червні повагом повзуть,
не менші дні мені пророчать
і передсвітків каламуть…

Хіба скажу про те, як слово
лише тебе одну шука,
мене ж

Перестаньте сваритися,
сварливі!
Втамуйте голод,
голодні!
Кохайтеся до нестями,
закохані!
Втричі більше ревнуйте,
ревниві!
Щоб поети усього світу
писали

Пісні мої гіркі, мережані тоскою,
Напоєні слізьми незмірної любови!
Ідете в темний путь, проводжені журбою,
Як вигнанці, що в світ несуть одні окови.
Ох, кілько-то наруг і кілько