До дня вчителя

День відійшов, високий і яскравий,
Погасли заходу янтарні брами —
І в парку вечір, молодик смаглявий,
Несміло бродить поміж деревами.

Чому вагаєшся, ласкавий

В людях люблю і ціную привітність. Її порівняю
З ініціялами я: як заступають вони
Повне ім’я і до нього слугують за натяк і навід, —
Так і в привітності знак бачу я більших чеснот.

Що то, панове, у вас єст такії за звичаї,
же то оскорбляєте слуг своїх над звичаї,
А найпаче слуг вірних і юж заслуженних
і жадною мірою в чім неподозренних,
Кгди ж мерзським

Привіт тобі, кохана Нене,
У цей великий день!
Прийми вінок бажань від мене
І китичку пісень.

Дарунків жодних я не маю,
Ні золотих оков,
Тому у ніг твоїх складаю
Свою

Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.
Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та

Отакий, як у букварику,
Із букетом у руках,
Чом спинився ти, школярику,
Серце в грудях, наче птах?
Як складав ти в ранець зошити!
Як чекав щасливих днів!
Щоб до сліз

Коли я їхав у простір,
що сніг гойдав, мов піну,
гадав, що не побачу гір,
а вас, а вас зустріну.
Гадав, що погляд, мов стріла
із луків непокірних,
не досягне в гнізді орла

1
Осінній вітер в лузі свище,
вербу хитаючи тонку,
а я схиляюся ще нижче
себе побачити в струмку.
Давно з чола у жінки думку
не п’ю вже солодко крізь сміх
і, втомлений

Іди, дощику, іди,
На городи, на сади,
На траву, на квіти,
Що садили діти.
Щоб травичка підросла,
Щоб квіточка розцвіла,
Щоб дітки маленькі
Росли здоровенькі!

До дитячого садочка
Йдуть веселі діточки,
Будуть вчитися ліпити,
Малюватимуть хатки.

Зроблять квіти для віночка,
Вивчать віршики, пісні.
А казки такі почують,
Що

Співа мушка: “Зум!
Такий мені сум!
Не знаю, де сісти,
І шо мені їсти…
Мене виганяють,
Двері зачиняють…
Люди добрі, нум,
Пустіть в хату, зум!”

Ніколи і нізащо
дорослим не позаздрю!

На них дивитись —
просто сміх.
Скажіть:
хіба життя у них,
коли нічого в світі
не можна їм робити?!

Не можна їм на

Що робити?
Наче тінь,
приросла до мене
лінь!

Я хотів уроки вчити —
адже в мене
стільки справ!
А вона шепоче:
— Вітю,
взяв би краще —
та

Я спитав у пароплава:
— Ти по всіх морях поплавав.
Морем літнім, морем зимнім
віз верстати і машини,
ліс і нафту у цистернах,
ліки, іграшки і цеглу.
Доки плавав —

Дякує радіо вранці
Галі, Юркові, Оксанці,
Петрику, Олі, Мар’яні:
– Дуже ви, діти, слухняні!

У раменах Твоїх, Маріє,
Ісус, дитина, наче квітка, рожа…
Ти пригортаєш скарб свій молитовно,
і зберігаєш вічною любов’ю
для правди світу…
А там – у млах –
простертий шлях,

Я завтра з нею знову побачуся
Завтра побачуся
Не багну більше ні думок ні настроїв
З нею коханкою з нею сестрою
Завтра побачуся
Учора було якесь дивне побачення
Дивне

Мені дуже подобається
У білій залі слухати Шопена.
G-moll баладний настрій в мене
І серце з серцем сміється грається

А в антракті боязкі розмови.
Теми вишукані і

Стеле місяць волоконця,
Сяють зорі угорі;
А по селах край віконця
Колядують школярі.

З пастушками ангел в колі,
Покінчили колядки:
– Дайте грошик “Рідній Школі” –
Й

Бабуся вчула дивні вісті, –
Вітрець, мабуть, приніс, –
Що там далеко десь у місті
Відважний хлопчик зріс.
На саночках, мов вихор, мчиться,
Нікому не зверта,
І тільки