До дня вчителя

Крилатий хлопче, що в руках затис
Мірило часу і разючий спис,

В ущербі ти ростеш. З твоєї ж волі
Ми любим, в’янемо і мрем поволі.

Але Природа, владарка руїн,
Гальмує твій

Прощай, моя короткочасна мріє, —
Ні, не про мене золоті скарби:
Жебрак, що носить латані торби,
Про золото і марити не сміє.

Не маючи на те заслуг і прав,
Тебе в дарунок я

Як важко їхати вперед мені.
Таж верстви ці, лукаві лиходії,
Мене щораз віддалюють від мрії,
Від радості, що скрилась в тумані.

Вже кінь давно стомивсь, бо на коні —
Вантаж

Переклад українською: Григорій Бойко

Жив чоловік неуважний
На вулиці Вантажній.

Вранці він сорочку взяв,
Руку всунув у рукав,
Але що за плутанина! —
Не рукав

— Гей, тигре! Що чувати?
— Мені вже набридли грати!
— Волі хочеться?
— Ще й як!
Я б поснідав вами всмак!

Йде король боровик уранці
По зеленій лісовій полянці
І гукає:
— У мене скрута!
Дуже мухи кусають люто!

Спересердя він сів під дубом,
Наказав калатати в бубон.
— Гей,

В дім корівці божій жук
Стукотів раз: тук,тук,тук!
Зацікавило панянку:
“Що тут жук шукає зранку?”

Жук став коником стрибати,
Капелюх свій зняв крислатий,
Каже: “Ой,

Чого так поблідли ті рожі ясні,
Скажи, моя люба, мені?
Чого у зеленій траві запашні
Блакитні фіалки – сумні?

Чого жайворонок так сумно співа
Та жалібно в небі яснім?
Чого

Суди мене, що був скупий у всьому,
Твоїм щедротам загубивши лік,
Що занедбав стежки до твого дому,
З яким душею зв’язаний навік.

Що на любов тобі належним правом
З чужими я

Дивлюсь, як нищівна потуга літ
Красу віків змітає і корони.
Одвічні вежі, мармур і граніт, —
Ніщо не зна від смерті охорони.

Щодня ненатлий океан в злобі
Прибоєм землю пожира

Заплющені найкраще бачать очі,
Не знавши втіх на денному путі.
Тебе вві сні мій зір стріча охоче,
Яснішаю тобою в темноті.

Нехай би тінь твоя, що в темні тіні
Вливає світло,

Ця п’єса почалася вже давно,
I лиш тепер збагнув я: то вистава,
де кожен, власну сутнiсть загубивши,
i дивиться, i грає. Не живе.
Отож менi найщасливiша роль
дiсталася в цiй

Хвилини йдуть,
Пора у путь!
Прощай, рідний краю!

Вже хутко я піду.
Тут долі не маю, –
На чужині знайду.

Шукатиму долі
В далекій

Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні, широкії крила.
Погасли вечірні огні;
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.

Хто спить, хто не

І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?

5 листопада 1860 року,
Санкт-Петербург

У перетику ходила
По оріхи,
Мірошника полюбила
Для потіхи.
Мельник меле, шеретує,
Обернеться, поцілує
Для потіхи.
У перетику ходила
По опеньки,
Лимаренка

Поема

Були на хуторі пани,
І пан і пані небагаті.
І дочечка у їх росла,
Уже чимала піднялась;

І генерал її посватав,
Бо страх хорошая була,
А генерал був

1
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі господньому
Серце його й воля
Навчається; і стане

Нижче ви можете ознайомитись з віршом “Червоний бенкет” із поеми Гайдамаки Тараса Шевченка:

Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні;
Закричали гайдамаки:
“Гине шляхта, гине!

Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Ґонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров’ю