Дмитро Загул
І невже ж це правда, що напередодні
- Автор: Дмитро Загул
І невже ж це правда, що напередодні
Вічної руїни, повного кінця,
Освітило сонце на краю безодні
Променем надії змучені серця?
Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро,
Що й оця
Із буйнесеньким вітром в погоні
- Автор: Дмитро Загул
Із буйнесеньким вітром в погоні
Я до милої ввечері біг,—
Мов несли мене бистрії коні,
Під собою не чуючи ніг.
Моє серце, як лист, затремтіло,
Як в садочку побачив її,—
А
Кину жаль і смуток лишу
- Автор: Дмитро Загул
Кину жаль і смуток лишу,
Власне лихо заколишу
І братам співати стану
Про любов, красу весняну.
Дам їм світло серед ночі,
Просвіщу їм сонні очі,
Серед пущі стежку вкажу
І
Майбутнє
- Автор: Дмитро Загул
Тобі, надіє трудящого люду,
До ніг падуть турботні наші будні;
І з голоду, з безладдя, з цього бруду —
Простуєм шлях у мрійливе майбутнє.
Бо ця доба, що з нами настає,
Цей рік і
Марія і Мара
- Автор: Дмитро Загул
Чи не марно марю мрії,
Коли стільки вже століть
Постать матері Марії
Тут примарою стоїть.
Ледве чутно скорбний голос:
«Я примарою умру!»
В мене й серце розкололось
На
Мене твій погляд ловить
- Автор: Дмитро Загул
Мене твій погляд ловить
З-під тих шовкових вій,
І чистим сріблом дзвонить
Веселий голос твій.
Твій ніжний голос
В’ялить мене щодня.
Від нього, мов той колос,
Хилюсь до
Між межами жваво, живо
- Автор: Дмитро Загул
Між межами жваво, живо
Жовте жито жнуть женці.
Розпочалось нині жниво,
Серп аж пріє у руці…
Сніп за снопом ув’яває,
Он лежить цілий покіс!
Жарту жвавий жнець не
Мов та лілія ніжна і біла
- Автор: Дмитро Загул
Мов та лілія ніжна і біла,
Що росте на дзеркальній воді,
Так і ти в моїм серці зацвіла,
Пелюстки розгорнула бліді.
Нахилила маленьку головку
І до серця шепочеш: люблю…
І
Може, й так
- Автор: Дмитро Загул
Може, й так.
Я не справдив надій
і малого гуртка…
Але знаю:
В праці важкій
не скривила рука.
Може, й так.
Я одсталий для вас,—
віра моя замала…
Але
На небо хмари налягли
- Автор: Дмитро Загул
На небо хмари налягли,
Розсипались дощами,
На землю море розлили
Погоями-ріками.
Літає смуток над селом,
Під стріхи заглядає,
Широким і тяжким крилом
Віконця
На арфі господній колись увірвалася
- Автор: Дмитро Загул
На арфі господній колись увірвалася
Найтонша, найкраща струна.
І так до сьогодні та арфа зосталася
Без радісних згуків, сумна.
І в нашому серці єсть арфа розбитая,
І в серці
На селі
- Автор: Дмитро Загул
Лежать покошені, порожні
Поля безлюдні вдалині,—
Ховаю погляди тривожні,
Бо тут невесело мені.
Бо думку давить і стискає
Вороже небо в вишині,
А в грудях тане щось і
Над морем
- Автор: Дмитро Загул
Похмурий, гордий кобзарю,
Море понурих дум!
Шумом летить попід хмару
Рокіт розгойданих струн.
Ні, то не Чорне море,
Не біла пінява хвиль!
То струн голубих
Настрій
- Автор: Дмитро Загул
Друзі мої!
Вороги мої!
Люде!
Яка прекрасна —
вільна земля!
Хай вічно
благословенним буде
її ім’я!
Скільки радощів!
Скільки втіхи
в кожній дрібниці
Наш день
- Автор: Дмитро Загул
Наш день — як маків цвіт,
Що сок його — отрута…
Кувались наші пута
Не дні, а тисячу літ.
Наш день — як маків цвіт.
Отрута в ньому й сім’я…
Вбивали нам у тім’я
Ті
Не сумуй, душе зболіла
- Автор: Дмитро Загул
Не сумуй, душе зболіла,
І не плач, не голоси!
Час узятися до діла,
Най не линуть марно дни!
Рада б я весь світ обняти
І до серця притулить,
Та недоленька проклята
В
Не схиляйтеся, стебельця
- Автор: Дмитро Загул
Не схиляйтеся, стебельця,
серед спілих піль!
Розливайся, пісне серця,
виливай свій біль!
Грайте, дзвони великодні,
в цей великий день!
Хоч сьогодні, хоч сьогодні
дайте
Не ходи, моя квіточко, в садочок
- Автор: Дмитро Загул
Не ходи, моя квіточко, в садочок,
Де пахучі троянди цвітуть!
Не зривай там весняних квіточок
І троянд не пришпилюй на грудь,
Бо на грудях вони помарніють
Без проміннів, тепла і
Ніби гріб, хатинка низька
- Автор: Дмитро Загул
Ніби гріб, хатинка низька,
Де на світ родився я;
Там була моя колиска,
Там живе рідня моя.
Я родився серед смутку.
Виростав я в морі сліз…
В кождім кутику-закутку
Чув
Ніби хмара наді мною
- Автор: Дмитро Загул
Ніби хмара наді мною,
Висить чорний смуток мій;
День і ніч я жду спокою —
Не приходить супокій…
Великанською скалою
Горе душу прилягло…
Серця смутком не загою,
Не
Сторінка 7 із 8
Чудовий! Коли поруч.....