Дмитро Луценко

Біля гаю, де вогонь калин
Гронами налитими багриться,
В килимі смарагдових калин
Як сльоза прозориться криниця…

Приспів:
А в криниці голуба вода
Світиться

Як я люблю тебе,
Хай розкажуть тобі вечори голубі
Про мою любов.
Як я люблю тебе,
У дівочій журбі по знайомій тропі
Все блукаю знов.

Як я люблю тебе.
Хай розкаже моя

Від спеки озерце
В степу засихає.
Чого моє серце
Тривожно зітхає?

Може, радощі чує…
Може, горе віщує…
Може, кличе в дорогу
Без краю… –
Сам я не знаю.

А

Осінній вечір, тихий листопад,
Пішла ти й не вернулася назад…
Я обходив усі стежки планети,
Озвися, ненаглядна, де ти, де ти?
Я жду тебе, а роки, наче дим,
Пливуть, пливуть за

Хата моя, біла хата,
Рідна моя сторона.
Пахне любисток і м’ята,
Мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти.
Стежка від тебе хрещата

Стоїть на Волгою курган,
Шумить густими полинами.
І сивий стелиться туман
В степу над вбитими синами.
Вітри їх в синю даль зовуть,
Багряний ранок мружить вії.
І роси

Тихим смутком цвітуть лугові криниці,
А навколо, як море гаряче, —
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти наших чекань і побачень.
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,

Над лугами неозорими
Проглягли стежки в росі.
А кругом цвітуть узорами
Синьоокі чебреці.
До кохання,
До зітхання
Пахнуть сонцем чебреці.

І сама того не відаю,
Що

В години журавлині,
Тамуючи сльози і болі,
Нам мати казала,
Як рідний лишали поріг:
В житті, як на довгій ниві,
Доволі добра й любові…
В житті, як на довгій

З кінофільму “Радість моя”

Край села
Шелестить верба.
Впала ніч на землю голуба.
Загляда
Місяць в тихий став.
Нащо я щиро так покохав?

В самоті
Серце

На світанку, на світанку.
На світанку вирушали в путь-дорогу.
Ми співали, ми співали
Нашу пісню про замріяних романтиків.
Може серце, може серце.
Може серце затаїло

Пам’ятаю тебе
В полинялій червоній хустині,
Білим вогником тліла ромашка в смаглявій руці.
На пероні шуміли над нами гілки тополині
Та летіли в степи до високих могил

Я люблю тепло твоїх стежин,
Де в сади Дніпрова синь вмилася.
В серце вріс і древній Чигирин,
І священний отчий край Тараса!

І славетна Канівська гора,
Слово Кобзаря,

Долею прийдешньою
Ти мені наснилася.
Білою черешнею
Вечором з’явилася,
Піснею і казкою
Серденько розрадила,
Сонячною ласкою
Ти мене принадила.

Я таке

В саду зрубали яблуню стару,
У вогнищі гілля її палає,
Вона служила віддано добру,
Ряснилася бувало урожаєм.

В саду зрубали яблуню стару,
У вогнищі гілля її

Як не любить тебе, Україно!
Ніжних світань і прозорих криниць,
Червоних зірниць і пісень солов’їних
В рідних шумливих гаях.

Приспів:
Моя Батьківщино,
Моя

Ти поглянь – лебедині міста
Піднялися в прозорі блакиті.
То мої неспокійні літа
Під вітрами і сонцем прожиті.
Ти поглянь – то доріг далина,
І вистукує серце в

Я часто ночами пригадую знов
Дитинства сполохану казку
Спасибі вам мамо, спасибі вам мамо,
Спасибі вам мамо за вічну любов
За вічну любов, і щедру, незміряну ласку,
І щедру,

Ти у гаях, озерах і долинах,
Ти у розлогих вербах і калинах.
Ти вся в льонах, що грають як перлинки,
Ти рідна мати Лесі Українки.

Приспів:
Гойда, як море, Світязь

Буває в дорозі
Десь трапиться чиста криниця,
Нап’єшся студеної з неї води,
І вже та криниця
Ночами насниться
І душу твою полонить назавжди.

Кринице моя, кринице,
Ти –