Дмитро Луценко

Біля гаю, де вогонь калин
Гронами налитими багриться,
В килимі смарагдових калин
Як сльоза прозориться криниця…

Приспів:
А в криниці голуба вода
Світиться

На світанку, на світанку.
На світанку вирушали в путь-дорогу.
Ми співали, ми співали
Нашу пісню про замріяних романтиків.
Може серце, може серце.
Може серце затаїло

Як я люблю тебе,
Хай розкажуть тобі вечори голубі
Про мою любов.
Як я люблю тебе,
У дівочій журбі по знайомій тропі
Все блукаю знов.

Як я люблю тебе.
Хай розкаже моя

Як не любить тебе, Україно!
Ніжних світань і прозорих криниць,
Червоних зірниць і пісень солов’їних
В рідних шумливих гаях.

Приспів:
Моя Батьківщино,
Моя

Я люблю тепло твоїх стежин,
Де в сади Дніпрова синь вмилася.
В серце вріс і древній Чигирин,
І священний отчий край Тараса!

І славетна Канівська гора,
Слово Кобзаря,

Від спеки озерце
В степу засихає.
Чого моє серце
Тривожно зітхає?

Може, радощі чує…
Може, горе віщує…
Може, кличе в дорогу
Без краю… –
Сам я не знаю.

А

Осінній вечір, тихий листопад,
Пішла ти й не вернулася назад…
Я обходив усі стежки планети,
Озвися, ненаглядна, де ти, де ти?
Я жду тебе, а роки, наче дим,
Пливуть, пливуть за

Хата моя, біла хата,
Рідна моя сторона.
Пахне любисток і м’ята,
Мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти.
Стежка від тебе хрещата

Ти поглянь – лебедині міста
Піднялися в прозорі блакиті.
То мої неспокійні літа
Під вітрами і сонцем прожиті.
Ти поглянь – то доріг далина,
І вистукує серце в

Пам’ятаю тебе
В полинялій червоній хустині,
Білим вогником тліла ромашка в смаглявій руці.
На пероні шуміли над нами гілки тополині
Та летіли в степи до високих могил

Тихим смутком цвітуть лугові криниці,
А навколо, як море гаряче, —
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти наших чекань і побачень.
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,

Над лугами неозорими
Проглягли стежки в росі.
А кругом цвітуть узорами
Синьоокі чебреці.
До кохання,
До зітхання
Пахнуть сонцем чебреці.

І сама того не відаю,
Що

Долею прийдешньою
Ти мені наснилася.
Білою черешнею
Вечором з’явилася,
Піснею і казкою
Серденько розрадила,
Сонячною ласкою
Ти мене принадила.

Я таке

Стоїть на Волгою курган,
Шумить густими полинами.
І сивий стелиться туман
В степу над вбитими синами.
Вітри їх в синю даль зовуть,
Багряний ранок мружить вії.
І роси

В саду зрубали яблуню стару,
У вогнищі гілля її палає,
Вона служила віддано добру,
Ряснилася бувало урожаєм.

В саду зрубали яблуню стару,
У вогнищі гілля її

Я часто ночами пригадую знов
Дитинства сполохану казку
Спасибі вам мамо, спасибі вам мамо,
Спасибі вам мамо за вічну любов
За вічну любов, і щедру, незміряну ласку,
І щедру,

З кінофільму “Радість моя”

Край села
Шелестить верба.
Впала ніч на землю голуба.
Загляда
Місяць в тихий став.
Нащо я щиро так покохав?

В самоті
Серце

В години журавлині,
Тамуючи сльози і болі,
Нам мати казала,
Як рідний лишали поріг:
В житті, як на довгій ниві,
Доволі добра й любові…
В житті, як на довгій

Над прозорою криницею
Із студеною водицею
Ми з тобою зустрічалися
Вперше разом закохалися.
І стояли до світаннячка
В чарах ніжного зітханнячка.

Над прозорою

Вечір на хвилях Дніпрових
Барвінком пала, розсипає вогні…
Дівчата гадають, віночки пускають,
На хвилях ріки пливуть вінки, пливуть як сни, мрії ясні.

Приспів:
Ой,