Дмитро Луценко

Осінь в саду розлилася,
Осінь, як повінь, червлена.
Вишня в багрець одяглася,
Мов молода наречена.
Мов молода наречена
Вишня в багрець одяглася.

Листя, крудляючи,

Ой ти річенько, чарівниченько
Не смути моє біле личенько.

Ой ти ніченько, зоря ранняя,
Марно жду тебе до світання я.

Ружа вкрилася зелен-рутою,
Щоб не краялось серце

Проліски блакитні,
Квіти оксамитні
Дивляться навколо
Краплями Дніпра.
Дівчина кохана,
Дівчина Оксана
Проліски збира,
Проліски збира…

Душу полонила
Мрій

Багряний лист в гаю кружля,
Шумлять отави молодо.
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?

Втрача в гаю верба густа
Листки зелено-рунисті,
А я гублю ясні літа

Живою казкою, теплом і ласкою
У полі цвів багряний мак.
Очима карими, п’янкими чарами
Приворожив мене юнак.

А ніч узорами палала зорями,
Як молоді мої літа,
І трави

Все в думках ожива – і луги у зелених отавах,
І гніздо ластовине під дахом старого хлівця,
І дупласта верба, що вдовою схилилась над ставом,
Все, що в спадок дісталось назавжди від

Гуси далеко білі летіли,
Вони спочити зранку хотіли.
Сіли на воду, крилонька мили,
Шкода лишати затишок милий.

Плавали, плавали гуси, бавились гуси.
Раптом почули голос

Пахне в залі ялинка п’янко,
завітала зима до нас.
Я запрошую, Вас, киянко,
На вечірній святковий вальс.
Воскресають, як щастя, з нами
Буйноцвіття юнацьких літ
І здається,

Закувала зозуленька в лузі.
Томиться моє серденько в тузі.
Ой, скажи ж ти, сизокрила,
Нащо серце засмутила?
Ти мені колись кувала,
Щастя й долю віщувала.

Я почула знов

Дівоча

За вікном легкий туман поплив,
Розійшлись подружки парами.
А мене ти приворожив
Та й очима карими.

Із-за гаю місяць вируша,
Небеса чарують шатами.

Де синії гори, де гори Карпати,
Туман в полонинах пливе…
Струнка, як смерека, близька і далека
Кохана гуцулка живе.

Рожеві серпанки, дівочі співанки
Ген-ген вітер в гори

Зорі в небі цвіли
Білими сережками,
Ми з тобою ішли
Луговими стежками.

Полонила мене
Ти косою русою,
Напоїла мене
На біду спокусою.

На знайомі стежки,
Де

Знов до нас весна прийшла,
Тепле сонечко знайшла.
І в блакитні бережки
Проклада свої стежки.

Приспів:
Ми наробим з папірців
Пароплавів-плавунців.
Хай

Жовте листя з дерев опадає,
Віє осінь журбою з дібров.
Серце вмить защемить, як згадає
наші зустрічі, першу любов.

Мов на крилах, до тебе я линув
І у сяйві вечірніх

Я п’ю красу твою до німоти,
Я п’ю її, як одкупи медові…
Пригорнешся бува, до мене ти –
Втрачаю рознуртовану свідомість…

Приспів:
Без тебе я – сліпий безкрилий птах,

Воронки й окопи давно заросли полинами,
А в мене ще й досі не гоїться болю клубок.
Схвильований батько край шляху прощається з нами
І лагідно просить:
— Ти слухайся мами,

Ти мене сповивала,
Колискову співала,
Зігрівала з дитинства
Материнським теплом.
Ти влилась в моє серце
Словом лагідним “мамо”,
Ти влилась в моє серце
Синьооким

Розшумілись луги рясними калинами,
І верби старі в задумливих снах.
Де ходили з тобою крутими стежинами,
Рідним маревом хвиль чарувала нас тиха Десна.

Вечір кликав дівчат

Я захмелів, хоч і не пив вина.
Засяяв раннім пролісковим цвітом.
Моя любов, як трепетна струна,
Виспівує для мене щедрим літом.

Приспів:
Хай за вікном погрожує

Мою стежину,
Твою хустину
Я все шукаю щодня в саду.
А може знову
Тебе зустріну,
А може знову тебе знайду.
У сиві далі
Зайдуть печалі,
Де поміж яблунь рожевий