Дмитро Луценко

Осінь в саду розлилася,
Осінь, як повінь, червлена.
Вишня в багрець одяглася,
Мов молода наречена.
Мов молода наречена
Вишня в багрець одяглася.

Листя, крудляючи,

Ой ти річенько, чарівниченько
Не смути моє біле личенько.

Ой ти ніченько, зоря ранняя,
Марно жду тебе до світання я.

Ружа вкрилася зелен-рутою,
Щоб не краялось серце

Проліски блакитні,
Квіти оксамитні
Дивляться навколо
Краплями Дніпра.
Дівчина кохана,
Дівчина Оксана
Проліски збира,
Проліски збира…

Душу полонила
Мрій

Багряний лист в гаю кружля,
Шумлять отави молодо.
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?

Втрача в гаю верба густа
Листки зелено-рунисті,
А я гублю ясні літа

Дороги,
За обрій дороги летять
Крізь вітер і сонце,
Крізь гори, степи і долини.
Дороги,
Дороги людського життя
З вогнями тривог
І незміряним щастям людини.
Дороги,

Все в думках ожива – і луги у зелених отавах,
І гніздо ластовине під дахом старого хлівця,
І дупласта верба, що вдовою схилилась над ставом,
Все, що в спадок дісталось назавжди від

Я тебе, як мрію, зачарую,
Край воріт простою до світання.
І на згадку серцю подарую
Не журбину — первоцвіт кохання.

Як над лугом випливуть тумани
І розбудять солов’ї

Пахне в залі ялинка п’янко,
завітала зима до нас.
Я запрошую, Вас, киянко,
На вечірній святковий вальс.
Воскресають, як щастя, з нами
Буйноцвіття юнацьких літ
І здається,

Земля наша, щедра на ласку багата,
Дарує на радість рушник, наче мати.
Та немов помережені радість родин,
В черкаському краї цвітуть рушники!

Земля наша добра, на вроду

Зорі в небі цвіли
Білими сережками,
Ми з тобою ішли
Луговими стежками.

Полонила мене
Ти косою русою,
Напоїла мене
На біду спокусою.

На знайомі стежки,
Де

Живою казкою, теплом і ласкою
У полі цвів багряний мак.
Очима карими, п’янкими чарами
Приворожив мене юнак.

А ніч узорами палала зорями,
Як молоді мої літа,
І трави

Гуркочуть над Ірпінню поїзди,
Тривожаться лісів зелені шати.
Не поспішай, кохана, підожди,
Чого тобі завчасно виїжджати?

Біжать назустріч весни вдалині,
блакитні, наче море

Знов до нас весна прийшла,
Тепле сонечко знайшла.
І в блакитні бережки
Проклада свої стежки.

Приспів:
Ми наробим з папірців
Пароплавів-плавунців.
Хай

Жовте листя з дерев опадає,
Віє осінь журбою з дібров.
Серце вмить защемить, як згадає
наші зустрічі, першу любов.

Мов на крилах, до тебе я линув
І у сяйві вечірніх

Я п’ю красу твою до німоти,
Я п’ю її, як одкупи медові…
Пригорнешся бува, до мене ти –
Втрачаю рознуртовану свідомість…

Приспів:
Без тебе я – сліпий безкрилий птах,

Садок вишневий, прибрана садиба
Край шляху на околиці села.
Бабуся наша на подвір’ї диба,
Верба в серпанок коси заплела.
А яблуня – улюблениця наша,
Яку на щастя батько

Коли весною зацвіте
Трава в палаючих серпанках, —
В степ на курган крутий іде,
В степ на курган крутий іде
Старенька зморена журавка.
В далеких обріях пливуть
Біляві

Розшумілись луги рясними калинами,
І верби старі в задумливих снах.
Де ходили з тобою крутими стежинами,
Рідним маревом хвиль чарувала нас тиха Десна.

Вечір кликав дівчат

Я захмелів, хоч і не пив вина.
Засяяв раннім пролісковим цвітом.
Моя любов, як трепетна струна,
Виспівує для мене щедрим літом.

Приспів:
Хай за вікном погрожує

Мою стежину,
Твою хустину
Я все шукаю щодня в саду.
А може знову
Тебе зустріну,
А може знову тебе знайду.
У сиві далі
Зайдуть печалі,
Де поміж яблунь рожевий