Дмитро Луценко

Я п’ю красу твою до німоти,
Я п’ю її, як одкупи медові…
Пригорнешся бува, до мене ти –
Втрачаю рознуртовану свідомість…

Приспів:
Без тебе я – сліпий безкрилий птах,

Воронки й окопи давно заросли полинами,
А в мене ще й досі не гоїться болю клубок.
Схвильований батько край шляху прощається з нами
І лагідно просить:
— Ти слухайся мами,

Ти мене сповивала,
Колискову співала,
Зігрівала з дитинства
Материнським теплом.
Ти влилась в моє серце
Словом лагідним “мамо”,
Ти влилась в моє серце
Синьооким

Садок вишневий, прибрана садиба
Край шляху на околиці села.
Бабуся наша на подвір’ї диба,
Верба в серпанок коси заплела.
А яблуня – улюблениця наша,
Яку на щастя батько

Коли весною зацвіте
Трава в палаючих серпанках, —
В степ на курган крутий іде,
В степ на курган крутий іде
Старенька зморена журавка.
В далеких обріях пливуть
Біляві

Розшумілись луги рясними калинами,
І верби старі в задумливих снах.
Де ходили з тобою крутими стежинами,
Рідним маревом хвиль чарувала нас тиха Десна.

Вечір кликав дівчат

Я захмелів, хоч і не пив вина.
Засяяв раннім пролісковим цвітом.
Моя любов, як трепетна струна,
Виспівує для мене щедрим літом.

Приспів:
Хай за вікном погрожує

Мою стежину,
Твою хустину
Я все шукаю щодня в саду.
А може знову
Тебе зустріну,
А може знову тебе знайду.
У сиві далі
Зайдуть печалі,
Де поміж яблунь рожевий

Грає море зелене,
Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій…
Як тебе не любити,
Києве мій!

В очі дивляться