Дмитро Білоус

Солов’ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.

Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.

І

Коли спонукає нас мовник
досліджувать слово живе,
то ніби розвідницький човник
по мовному морю пливе.

— Ось, — каже, — новеньке вам слово,
шукайте коріння, зерно —
і

Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним спіткалась знову,
він був лиш рештком викопним.

Не взнаєш, хоч кричи ти пробі,
як звавсь цей велет за життя,

Тарасик, як метелик,
пропурхав до півдня.
Оце б дивитись “телик”,
та є ще завдання.

І власні назви спішно
на завтра вчити став:

— “…наприклад, Рим, Рубіжна,
Гаїті,

Є колядочка у Гриця:
“Коляд-коляд-колядиця!”

Мати хусткою зав’яже —
тільки носик вигляда.
Хоч мороз “Дошкулю” каже,
так на те ж і коляда!

Гриць завбільшечки з

Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.

Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові

Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.

Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже:

Які чудесні барви у нашій рідній мові,
які відтінки різні від Сейму аж по Сян!
У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —
і чорногуз, і бусол, лелека і боцян…

Так наче називаєш

Кажуть, вади є в бригади
Будівничої?
Та хіба то тільки вади —
Кепські звичаї!
Тесля в дядька зремонтує
На ось стілечки,
А хазяйка приготує
Ще й горілочки…
Кожен

Професора Баженова уроки
усе життя я буду пам’ятать.
Байки Крилова повторяли, поки
не навчимося правильно читать.

Професор нас вимовою чіткою
подивувать нагоди не минав:
—

— Любі діти, хто з вас тему візьме, —
каже вчитель, — тема не важка:
розказати про неологізми
на занятті мовного гуртка.

І знічев’я глянув на Марійку
(знали всі відмінниці

На світі білому єдине,
як і дніпрова течія,
домашнє вогнище родинне,
оселя наша і сім’я.

Ми відтоді початки лічим,
як муж з камінням і паліччям
за звіром кидався

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
Т. Шевченко

Земля євшанна, тополина,
той неповторний рідний край,
що з ним зв’язала пуповина, —
дитячих літ ясних

Де вам, друзі, траплялось,
щоб од міста, села
три ріки розливалось
з одного джерела?

Що не річка, то мова
прагне, рине у світ
од безсмертного Слова,
що про княжий

Розтина блакить, гостроголова,
Аж до зір готова досягти;
Космонавтики вона основа,
Екіпаж споряджено — лети!..
Тут, у вірші, й відповідь готова,
А тобі — лишається знайти.

Він до класу зайшов неквапливо,
крейду взяв і, немов чарівник,
вивів числа на дошці красиво:
— Ось вам ділене, частка, дільник.

Заспівало нам слово доданок,
мов дударик

“Проти рожна перти,
проти хвиль плисти”…

А скажи одверто,
розумієш ти
ці Франкові мислі,
знані нам здавен,
і народний вислів
лізти па рожен?

Кожен мовний

Як станеш на просторі ти,
скажи, що не за диво:
і видно край, але дійти
до нього неможливо.

У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і

Колись єгипетська богиня
Ісіда вздріла дітлахів,
що пасли скот на луговині
і вже не їли кілька днів.

Вона ж — богиня материнства,
із серцем, повним доброти;
отож в