Дмитро Білоус

Приснився сон.
Аж: стало жаско.
Бо сон був дивний і страшний:
я — вмер.
Прийшли знімати маску,
хоч я іще й не видатний.
Скажіть, філологи, будь ласка,
звідкіль початок

Мовила жінка до чоловіка:
— Свято надходить, Семене
«Шити-білити, завтра Великдень»,
Так оце зараз і в мене!
Я оце Лесика погодувала,
Вклала його у коляску.
Йди з ним у

Я запитую учнів,
чом рослина будяк,
красень гордий колючий,
називається так?

Запитально дивлюся,
раптом чую:— Будяк? —
обізвалась Ганнуся, —
Бо росте він

Йдемо з матусею на Спаса —
гуде Коровинський базар…
Мед, масло, гарбузи, меляса
і яблука, немов янтар…

Ось дід Оверко,
знайомий дід.
І груш цеберко
біля

Лелека щось вицокує,
з’явившись на Сулі
“Стоїть гора високая… —
співають у селі —

Край берега, у затишку,
прив’язані човни;
а три верби схилилися,
мов журяться

Моя біографія, ДРУЗІ,
сягає в далекі ті дні,
коли мене бусол на лузі
підкинув батькам навесні.
Та й досі я згадую завше,
що послугу він не малу
зробив немовляті,

Перш ніж лізти, люди важать,
на який ступить щабель.
Щось невлад зморозиш, кажуть:
як Пилип із конопель.

Хто такий Пилип той дивний
і чого він там сидів? —
Інтерес уже

Не буду зайвого торочить,
щоб не сказали: чув десь дзвін…
Є вираз: голову морочить.
Але звідкіль походить він?

На це знавець лінгвіст-історик
відкаже (сумніву

Чи думав він, що час мине,
безмежний і безмірний,
і прийде він, наш Кеміне*,
всміхнеться й скаже:
— Кеміне, я ваш слуга покірний!
Носив старенький він кожух,
на ньому

Акростих

Роде наш красний, роде наш прекрасний,
Іншого в світі не шукаєм ми;
Дух український, вольний, незагасний,
Не подолати силам зла і тьми:
Ери нової вже

Скільки є на світі квітів,
стільки є на світі мов.
“Дивне розмаїття”

Скажіте, чому це повинно так бути,
щоб стільки зела і барвистих суцвіть —
і раптом не стало

Тітка Оришка жила в Курманах,
щоліта білила убогу хатину.
Вікна хатини дивились на шлях.
Червоні ружі виглядали з-за тину,
щоб і цвітно, і привітно.

Хто здалека їде повз них

Дідусь вируша в кожусі,
онук подає башлик:
— Простудитесь ви, дідусю…
— Тіпун тобі на язик!..

Недавно читав я нарис,
дізнався наприкінці:
тіпун — хрящуватий наріст
у

Т. Сергійчуку

Є речі на світі суціль загадкові:
звідкіль срібні цоки в звичайній підкові?

Поляже козак, повний сили і моці, —
звідкіль людські сльози в коневому

(Монолог одного «глави сім’ї»)

І чого цій жінці треба?
вже створили культ її.
Вознесли її до неба
на роботі і в сім’ї…
Та хоча б і в мене дома:
я то сам сім’ї

Скільки є в нас, любі друзі,
для звертання ніжних слів —
і до тата, й до матусі,
до бабусь і дідусів!

І татусю, й мамцю, й нене,
і дідусю, й бабцю теж, —
миле, ніжне,

Питають часто журналісти,
колеги з радіо й газет:
— Чи не могли б ви розповісти,
як мислить, пишучи, поет?
Як тему він бере сучасну,
шукає творчого ключа?
І як вплива на

Моє село — ні гір, ні круч, —
рівнина, рівнина.
Пусти — покотиться обруч
до самого Ромна.

І від стрімких роменських круч
дорога вздовж ланів:
пусти — покотиться обруч

Не було імення в пресі
Білозерської Олесі,
хоча твори з її рук
вже давно ішли у друк.

В неї прізвище — озерне:
в ньому — білки гострий зір,
і пшениця білозерна,
й

Чи ви звертали увагу на це —
на Україні то явище примітне:
вітаються люди й сказать слівце
прагнуть якесь привітне?

Мати каже сусідові на межі,
щоб засвітився на добрім