Дмитро Білоус

— Це ви так розповіли про півня, —
чи не він — улюблений ваш птах?
Бляшані його фігурки дивні
і мені стрічались на дахах!

(З розмови з Тарасиком)

Справді, півень

Друже милий, ти помітив
до краси людську любов?
Скільки є на світі квітів —
стільки є на світі мов.

Холоди чи хмари грізні —
розцвіли в погожі дні
квіти різні, ранні й

Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.

Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого

Брат з кордону прибув!
І на цілих п’ять днів!
Як Тарасик почув —
за Митька порадів:

стереже рубежі!
І питає Тарас:
— Як же там, розкажи,
на заставі у вас?

— В

Комору переносили в селі
(про це й тепер я згадую подеколи,
бо й ми дивились, пуцьвірки малі):
дядьки з натуги і кректали, й хекали.
По двох колодах сунули її:
— Взя-ли! —

У сквері під плакучою вербою
сидить цей вовк,
тепер в овечій шкурі,
обдумує ходи під час двобою,
переставляє шахові фігури.

Болільники навколо:
— Ходить

Фейлетон

Раз якось лист прийшов до «Перця»
Що є в решетах чудеса:
Державне — ллється, як з відерця,
Мов дощик сіють небеса.

Про голову райвиконкому
В листі

О.Гончару

Як Дінцеві личать ці зелені брами,
що людину кличуть у священні храми!

Святогірськ: раїни чи сокори тут?
Диво України цей донецький кут!

Рай земний та

Барвінку, зимолюбку, всезелен,
з-під снігу соки п’єш земні жаждиво.
Ти на землі цвітеш, як гобелен,
як наша мова — незбагненне диво.

Зазеленів і цвітом засинів
на рідних

Акростих-загадка

Шумливий плац, майдан а чи глухий провулок,
Коли стоїть вона, рідніші нам;
Освячена трудом, завжди кипить, як вулик, —
Ласкавий і суворий світлий храм:

Чому зовуть Барвінкове
це слобожанське місто,
що на ріці Сухий Торець
збудоване воно?
Цю назву міста інколи
пояснюють двоїсто,
хоч справжня назва, істинна,
цікавить

Я люблю задушевні
молодих матерів перемови,
вболівання їх кревні,
їх заледве надломлені брови,
як почнуть розмовлять —
все про діток,
про своїх

Кожну літеру ціни,
бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину
дудочка — сопілка:
виймеш літеру одну —
і вже буде спілка…

Сварка йде така, що ну! —
перепалка

Хоч роботи завжди тьму –
тьмущу мав наш тато,
та встигав на всі “чому”
нам відповідати.

А вже вмів тлумачить нам
швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з

Ой як було нам ловко
подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
і в будні і на свята!

Питаємо: — А звідки:
“Се лев, а не собака?”
— Це, — каже, — з оповідки
про

— Ану, — питає вчитель, —
дослідники майбутні!
Що означає вираз —
сміятися на кутні!

Гриць каже: — Кутня — цвинтар
(це скрізь — місця покутні).
Сміятись там — і значить

(З мого дитинства)

Ні книг, ні періодики.
Одноманітні дні
І тільки вірні ходики
працюють на стіні

Ох, працьовиті ходики —
як вічні ходаки!
Хто стука в

Безліч висловів цікавих
чуємо ми всюди.
Видко папа по халявах —
дотепують люди.

Я з дитинства чув цей вираз.
Де набрав він сили?
Та дізнався, коли виріс,
що колись

— А чому, — Тарасик запитав, —
про людей говорять інші люди:
той кілком поперек горла став;
той кілком стирчить, мовляв, усюди.

Тим хоч кіл на голові теши,
впертості й колом

(З пастуших жартів)

На вигинах Сули, де більше паші,
розкошували наші корівки;
березняківські череди і наші
розходились по березі ріки.

До нас підходять їхні