Дмитро Білоус

Не в шовках-оксамиті
в тридцять третьому році, —
в білій маминій свиті
я сидів на уроці

Відчували судому
у нетопленій школі
Якось біг я додому
поміж верби й

В редакційній кімнатці
видавництва “Дніпро”
метикують завзятці,
кожен гострить перо.

А поетом же хвацьким
був із них не один.
Та сидять над Словацьким
кілька добрих

Дитячі роки. Перші кроки.
Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:

— Піди, спасибі тобі, Митю,
води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би

Чи думав він, що час мине,
безмежний і безмірний,
і прийде він, наш Кеміне*,
всміхнеться й скаже:
— Кеміне, я ваш слуга покірний!
Носив старенький він кожух,
на ньому

Перш ніж лізти, люди важать,
на який ступить щабель.
Щось невлад зморозиш, кажуть:
як Пилип із конопель.

Хто такий Пилип той дивний
і чого він там сидів? —
Інтерес уже

До мене запитання
в листівках і листах.
Питає Шендрик Таня,
питає Ваня Стах:

“Відкіль походить вислів
із-під землі дістать?”
Подумав я, помислив —
доводилось

Питають часто журналісти,
колеги з радіо й газет:
— Чи не могли б ви розповісти,
як мислить, пишучи, поет?
Як тему він бере сучасну,
шукає творчого ключа?
І як вплива на

Над назвою задумавсь я,
ще в юності почутою:
звідкіль таке Дніпра ім’я?
Чом зветься він Славутою?

Читаю, стежу, та, на жаль,
все таїною вкутане.
Аж натрапляю: пише Даль,

Один весь вік працює. Й саме тому,
юнацьким зором дивлячись на світ,
при пам’яті і розумі ясному
живе на світі дев’яносто літ.
А другий байдикує по-пустому,
в юнацькі роки

Лелека щось вицокує,
з’явившись на Сулі
“Стоїть гора високая… —
співають у селі —

Край берега, у затишку,
прив’язані човни;
а три верби схилилися,
мов журяться

Т. Сергійчуку

Є речі на світі суціль загадкові:
звідкіль срібні цоки в звичайній підкові?

Поляже козак, повний сили і моці, —
звідкіль людські сльози в коневому

В джерелах слова — душі криниця,
а рідна мова — як чарівниця.

Звичайний приклад візьму навмисне,
краса ж така в нім, що серце стисне.

Дивися — в кличнім простім

Казав татусь — робити треба,
не виглядать, що зробить хтось.
“Роби, та так, щоб після тебе
перероблять не довелось”.

Бо всі пра-пра і дід, і баба —
в калюжу ще ніхто не сів.

Не буду зайвого торочить,
щоб не сказали: чув десь дзвін…
Є вираз: голову морочить.
Але звідкіль походить він?

На це знавець лінгвіст-історик
відкаже (сумніву

Скільки є в нас, любі друзі,
для звертання ніжних слів —
і до тата, й до матусі,
до бабусь і дідусів!

І татусю, й мамцю, й нене,
і дідусю, й бабцю теж, —
миле, ніжне,

Люблю я завзятих хлоп’ят і дівчат
за те, що до знань вони ласі;
люблю завітати й розмову почать
з кмітливими в класі:

— А що, коли, друзі, спитаю я вас:
що значить,

Коли ми їдем Київ — Суми,
побіля Лохвиці — місток.
Обабіч — зарості. Внизу ми
аж відчуваєм холодок.

Вже й Лохвиця. Чи не рослина
дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох,

Дідусь вируша в кожусі,
онук подає башлик:
— Простудитесь ви, дідусю…
— Тіпун тобі на язик!..

Недавно читав я нарис,
дізнався наприкінці:
тіпун — хрящуватий наріст
у

Давненько вже в директорах
Сидить Ілля Родак.
Очолює «Райкооптах»
Чи то «Райкудкудак».
Про штат піклується Родак,
Недосипа ночей.
У штат приймається не всяк
— Подай

Жарт

Ох ці шпаки-витівники!
їм пишуть слово ворон,
вони читають навпаки,
виходить слово норов.

Сороко, ти не скрекоти
даремно коло хати.
У гай за