Дмитро Білоус

Чи думав він, що час мине,
безмежний і безмірний,
і прийде він, наш Кеміне*,
всміхнеться й скаже:
— Кеміне, я ваш слуга покірний!
Носив старенький він кожух,
на ньому

В джерелах слова — душі криниця,
а рідна мова — як чарівниця.

Звичайний приклад візьму навмисне,
краса ж така в нім, що серце стисне.

Дивися — в кличнім простім

Жарт

Ох ці шпаки-витівники!
їм пишуть слово ворон,
вони читають навпаки,
виходить слово норов.

Сороко, ти не скрекоти
даремно коло хати.
У гай за

Дитячі роки. Перші кроки.
Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:

— Піди, спасибі тобі, Митю,
води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би

Коли ми їдем Київ — Суми,
побіля Лохвиці — місток.
Обабіч — зарості. Внизу ми
аж відчуваєм холодок.

Вже й Лохвиця. Чи не рослина
дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох,

Йдемо з матусею на Спаса —
гуде Коровинський базар…
Мед, масло, гарбузи, меляса
і яблука, немов янтар…

Ось дід Оверко,
знайомий дід.
І груш цеберко
біля

Д. Молякевичу

Дмитро Панасович, поет,
жартун непересічний,
відкрив мені один секрет,
секрет — філологічний.

Заговорив він про слова:
— Є вчені, добре знані,

Питають часто журналісти,
колеги з радіо й газет:
— Чи не могли б ви розповісти,
як мислить, пишучи, поет?
Як тему він бере сучасну,
шукає творчого ключа?
І як вплива на

В редакційній кімнатці
видавництва “Дніпро”
метикують завзятці,
кожен гострить перо.

А поетом же хвацьким
був із них не один.
Та сидять над Словацьким
кілька добрих

Не буду зайвого торочить,
щоб не сказали: чув десь дзвін…
Є вираз: голову морочить.
Але звідкіль походить він?

На це знавець лінгвіст-історик
відкаже (сумніву

Давненько вже в директорах
Сидить Ілля Родак.
Очолює «Райкооптах»
Чи то «Райкудкудак».
Про штат піклується Родак,
Недосипа ночей.
У штат приймається не всяк
— Подай

Лелека щось вицокує,
з’явившись на Сулі
“Стоїть гора високая… —
співають у селі —

Край берега, у затишку,
прив’язані човни;
а три верби схилилися,
мов журяться

Моє село — ні гір, ні круч, —
рівнина, рівнина.
Пусти — покотиться обруч
до самого Ромна.

І від стрімких роменських круч
дорога вздовж ланів:
пусти — покотиться обруч

Із мисливських секретів
Ах, яка це пора золота —
Полювання! І манить, і кличе…
Навіть жінка тебе не пита:
«Ти куди це зібравсь, чоловіче?»
І Данило Дупло спорядивсь.
І

Ну, як його?.. Не Потайнюк…
Потайко? Ні… Ну, той, що критик!
Та ні — не кандидат наук,
А псевдопильності він злиток,

Що все шукає на шляху
Неточних тверджень і невірних,

Запитав розвідник
Дівчину в воротях:
— Тут багато німців? —
Взвод, чи, може, рота?
— Взвод, чи рота, кажеш?
Ні, бери, брат, вище:
їх набили, вражих,
Ціле кладовище!

Наяву чи вві сні десь верба чи смерека,
чи з лататтям ставок чи болітце грузьке,
але раптом побачиш — на хаті лелека —
щось таке українське, щось рідне, близьке.

Наяву чи вві

Над назвою задумавсь я,
ще в юності почутою:
звідкіль таке Дніпра ім’я?
Чом зветься він Славутою?

Читаю, стежу, та, на жаль,
все таїною вкутане.
Аж натрапляю: пише Даль,

Тепер, звичайно, весь народ —
дорослі, навіть діти
прекрасно знають цей зворот:
білугою ревіти.

Та звідки помилка така
в східнослов’янських мовах?
Адже рибина це морська

До мене запитання
в листівках і листах.
Питає Шендрик Таня,
питає Ваня Стах:

“Відкіль походить вислів
із-під землі дістать?”
Подумав я, помислив —
доводилось