Для зсу

Блажен, хто серденьком тихеньким щиро любить.
Блаженший той, хто світ розсудком возлюбив, –
Хто в серці почуття героївські голубить
І розумом своїм увесь оддався їм.

Він чує

Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов диття , цікава, шепче і розпитує вона:
“Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще

Муштруйся, рекруте-небоже,
Слізьми оружжя обливай!
Хились, корись, а тільки, брате,
Оружжя з рук не випускай!

Учись владати ним, учися
Стріляти цільно і в лице

Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже т в о є життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою

Напередодні всенародного свята
покинувши могилу,
Марко виграбався на світ,
розрівняв землю,
щоб ніхто не помітив утечі,
зайшов до найближчого райкому партії,
вбрався в службовий

Був я вбогий, серцем хирний
Порав знай сусідське поле.
Вбожество – велике горе,
     Гроші – от воно добро!

Щоб скінчити вік невірний,
Я пішов до чорта в гості,
Підписався

Фабула

Філарет старенький колись у пустині
Доживав віку в лісовій хатині.
А один юнак, Філідоном звався,
До нього у пущу якось пробрався.
Чув він багато про діда

Уривок
Чи спів, чи крок маніфестацій,
чи гул моторів з висоти
у шумі теплому акацій, —
завжди, завжди між нами ти.

Чи в шумі кедрів поїзд лине
і з гулом проліта

Не гайте часу, друзі,
чи ж випити чортма?
День на вечірнім прузі
зависнув жартома.
Вологою гіркою
сполощем кришталі,
поки махне рукою
байдужий машталір.
Скінчились

Коли він звільнив п’ять метрів землі,
Сміявсь, як дитина, забувши жалі,

А півкілометра відбивши з бою,
Ще рану криваву поніс із собою.

А всеньку країну як вибив з неволі, —

І гнів, і жах. І білі маски
Облич.
І злами рук, як ринв.
І от затихло.
Тільки пласко
Лисніє квадратовий ринг.

Там не суперник мій,
а ворог
Зіперсь бундючно на

Ти далека, ніби чайка в морі,
Гордо дивишся із-під брови-крила,
В коси промінь золотий вплела,
Очі сяють, як весняні зорі.

Де, в якім краю ти розцвіла,
Чи в Криму, де

Кашовара ми звали — харчонарком.
Люди пробачать за гордість нашу.
Сто тисяч разів махнув черпаком,
Тисячу разів наготовив кашу.

Перець, і сіль, і лавровий лист
Дружили із

Як пішли у баню митись молоді солдати,
Відпросивсь один єфрейтор цигарок узяти.
У ларку сидів привітний дядько сивочубий.
— Як там служиться, — питає, — голубе мій любий?
Послужив

Пішов синок у армію,
Дрібні листи пише:
«Міцно тата обнімаю,
Маму — ще міцніше.
Взяли мене у піхоту.
Прошу маму й тата:
Вишліть сотню карбованців —
Куплю автомата».

У випускну і п’яну ніч
Йшли ніж на ніж і січ на січ
Як безголові
Ще тепла билась голова
Кущі питали Голо вам
У безголов’ї
Ще джинси теплими були
Коли їх з вбитого

І тебе мені жаль, сірий сину півночі,
Що ідеш день чи ніч — і не знаєш куди;
Ржа утоми лягла на твій голос і очі,
І чоло вкрила тінь недостатків, біди…

І тебе взяв указ із

Я даром, даром дав усе,
Що мав святе, усе їм дав!
Нащо ж кудись ріка несе
В незнану даль мій бідний сплав?.

В душі великий жаль тремтить,
Хоч сліз не скочує на вії,
Жре

Тяжко в п’ятницю Хомі,
Бо подумайте самі:
Ну яка в цей день робота,
Коли завтра знов субота!

Знов рибальство і гульня!..
Ледь висиджує півдня.
Мов їжак під ним у кріслі,

Так знай, що став я Місяцем твоїм,
так знай, що я не сходжу із орбіти
з пори, що згасла у космічній млі
й передувала сотворінню світу.

Так знай, що море Ясності моє
весь час