Для зсу

Так знай, що став я Місяцем твоїм,
так знай, що я не сходжу із орбіти
з пори, що згасла у космічній млі
й передувала сотворінню світу.

Так знай, що море Ясності моє
весь час

==== 1 ====
Так-то було на Вкраїні
Давньою порою…
Над дорогою могила
Заросла травою;
На могилі хрест високий
Набік похилився,
Під хрестом, як голуб сивий,
Дід

Холод… вільготь… Мов сопілки
Завелись у грудях враз…
Швидко край… Давай горілки,
Вип’єм, друже, на сей раз!
Бач – надворі мряка, сльота,
Тіло пухне гірш та гірш…
А на

Ой розвіялись мені
Ті надії, на весні
Так леліяні,
Тай доріжки розійшлись,
Нами мріяні колись
Нами мріяні!

В тебе на устах ще сміх,
Позолочений горіх,
Ще не

— Справедливість, — Юхим репетує, —
В нас існує, але не для всіх.
Хто повітряні замки будує,
Не буває претензій до них.
А мені — я різниці не бачу —
Десять років дали на суді

Дайте мені коня мого,
Дайте вороного;
Пустіть мене, пустіть мене
В поле на дорогу.
Я уздою золотою
Коня зануздаю;
Вітром буйним пронесуся
До рідного краю.
Кінь

(Баляда)

Архистратиг Михаїл метне ясним,
Метне ясним, а з того блиск і грім,
Сизо-сині хмари розходяться кругами.
Архистратиг Михаїл б’ється з ворогами.

Ішов

Не в обіймах рідні —
У покійній труні
Ти, голубко моя, опочила;

А від катових рук,
Серед пекла та мук,
Всі пригоди життя покінчила.

Разом промінь загас…
Задаремно в

Вдарте
на мільярди гін —
в пломінно-щирому гарті
гамарений гімн:
дими — верстати — шківи —
арка — в повітрі — чорнозем — ґрунти —
під злотопіняві гриви:
міцний

О, як я не люблю її,
Цієї тиші між боями.
Гриміть, розширюйтесь, бої,
Поки не станемо ногами
На горло кату!
Не зломить,
Не подолати нас знемозі.
Знай: на сьогоднішній

Благословляє мати
Синів до бою стати:
— Ідіть, сини, до бою,
Візьміть мене з собою.

«Валяється тіло
солдатськеє біле
на чужій стороні».

Народна пісня часів імперіалістичної війни

Над чорним полем,
над шляхом битим
кривавилось сонце,
як

Синові

Минуть роки, і син мій дужий
тут вийде з заступом в руці,
і м’язи міць напружить,
і сплинуть дні – не ці.

В очах йому заграють сурми,
у серці весни

Немов важкий і мертвий гад,
стискало груди їм повітря
тісних, задушливих кімнат…
Гітари бренькіт, бренькіт цитри.

Не ваблять чаші і вуста,
дрімота мрійного дозвілля
і

З Єгора Полянського

Коли пального не стачає,
коли пілот в гаспидській млі –
тоді себе він довіряє
тремтливій стрілці на шкалі.

Вона покаже над пітьмою
єдину,

І
Між неуцтва
і між маразму,
неначе мухи на листі,
виконуємо і не раз ми
слова безвольні
і пусті.
Та я не кину їх
на тацю,
бо хочу вірити,
що от
надійде

Забудь мене, дивись байдуже,
Як я поволі з туги в’яну,
І не питай мене, чи дуже
Ятряться в серці давні рани.

Хіба ти винна, що недоля
Між нас поклала яр розлуки?
Кого

Коли твоя рука невпевненість відчула
І затремтіла, зброю беручи,
Від розпачу не закричи,
Щоб смерть душі твоєї тремоло не вчула.

Коли твоя рука невпевненість відчула,
Спіши

Мене вже били тисячу разів…
Брехнею, що була зі щирих слів.
Та я не падав, навіть не хилився,
І стоячи із недругами бився.
У їх очах кипіла чорна лють.
Здавалося, ще трішки і…

Драна шапка-бирка в козака
(Не ходить же взимку голомозим).
Пан глузує, тонко натяка:
— Що то в дірку виглядає? Розум?

— Що ви, що ви! Саме навпаки, —
Чемно той йому