Для тата

Він – Я тебе кохаю,
як є.
Довго пам’ятаю,
як б’ється
полум’яне серце
твоє…
і моє…

Вона –Я тебе кохаю
від початку днів,
як

Я на грішний світ
свій з’явила цвіт,
мов небесна манна впала з хмар.
Ще не знала я,
що у цих краях
жив скажено дикий

Озеро. Човен. Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

З берегу вільхи, мов діви старі,
глянуть

Він сидів, розбитий сонцем,
з синім оком, біля столу,
відганяв офіціантів,
ніби мух неакуратних,
ляпав лапами важкими
їх по заду і по спині
і мовчав, і пив з бокалу
білу

Ти нарешті збагнув:
ти — один.

І природу прийняв як провину.
Ніби жінки нома, чий ти син?
І вона вже не видихне: сину.
Не тебе сповивала вона,
не тебе колисала,

Буду на світанку прокидатись,
В першому несмілому промінні
На твоє обличчя милуватись,
Мій довгожаданий, мій єдиний…

Як опівдні сонце стане в хмарі,
Полишу роботу на

Спросоння пані я торкнувся ваших перс
шукаючи себе й в шаленому вогні
тіла палають за законами пожежі
не два — а лиш одне: між смертю й недожитим
ми головешками до ранку

до Г.

Я бачу, серце, ти кохаєш,
Як стрінемось, уся гориш.
Так чом у грудях ти ховаєш
Гаряче почуття й мовчиш?
Неначе квітка на віконці,
Що свіжої роси жада
І

Поверни свою впертую спину,
Я до тебе сьогодні, як гість,
І дарую лиш гілку жасмину,
Хай вона тобі все розповість.

Зрожевіло чимало ночей,
Та мені вже повік не