Для тата

Очі, раду мені дайте,
щось кажіть мені чудове,
і приємне і святкове
і так само запитайте.

І мене проймає віра:
за цією яснотою —
ніжне серце й правда щира —
все, що

Все, що мужньо я зажив,
всяк би став мене любити,
щоб я вільно міг творити.
Слава, що ти заслужив.

Переклад Василя Стуса

О ласкавице сумна,
сестро ранку, що шаріє.
Срібна мла пливе і мріє
круг журливого чола.
Тихе сяєво ясне
будить сховані в яскині
душі тьмяні самотинні,
птаство ночі і

Згадай того, хто любострастя
Здолав у небезпечну мить
І, люблений, відрікся щастя,
Щоб честь твою не поганьбить.

Твій зір, сп’янілий од кохання,
До трепетних грудей

(Переклад Павла Тичини)

В одного селянина служачи,
Собака із Конем якось змагатись стали.
— Чи ба! Барбос говорить,— Пан який… мовчи!
Про мене, й зовсім з двору хай

Що вам передав із заповітом
той святий, що розлучався з світом?
Аби плоть старанно доглядали
чи про дні свої останні дбали?

Ну ж бо, князя бачачи в поході
при пишноті, в

Старі форми руйнуються.

Шіллер

Ні серць, ні душ, то кістяків народи.
Дай, молодосте, крила!
Хай злечу над мертвим світом
До оман ясної вроди,
Де старі

Було б з’єднати долі нам,
Так, як на те заповідалось,
Я б жив не з горем пополам,
І серце б з розпачу не рвалось.

Хай знають всі мій кожен гріх,
Хай бачать вад моїх пучину,

Зайнявся ранок; кроками своїми
Від мене сон легкий він відігнав.
І вийшов я, і тропами гірськими,
Веселий, в далечінь попрямував,
І кожен квіт, поміж травою зримий,
Мені

Коли засну, як час настане,
Глибоким, непробудним сном,
Вкрий, забуття, мене, жадане,
Ласкавим, стомленим крилом.

Не треба друзів коло гробу,
Ні жадних спадкоємців там,

Померлих збуджено — чи можу спать?
Світ на тиранів став — чи гнутись можу?
Серпа жде колос — жнив не починать?
..Я не дрімаю — терня в моїм ложі.
Щодень сурма мені дзвенить у

Заволочи своє небо, Зевсе,
хмарною імлою
і так, як хлопчик
будяки стинає,
стинай верхів’я
взгір’ям і дубам.
Та маєш ти мені
лишити рідну землю
і хижу, не тобою

Про тебе згадую, ледь сонце красне
встає з-за плес,
про тебе згадую, ледь місяць ясний
засяє із небес.

Ти видишся мені, ледь закуріє
далекий шлях,
коли нічного блукача

Невільник, вперше я радію цій неволі:
Про тебе думаю — не криє думки мла;
Дивлюсь, і жодна тінь не тьмить мені чола;
Люблю тебе, проте не мучать серця болі.

Не раз за щастя мав

Рядки, звернені до преподобного Дж. Т. Бічера у відповідь на його пораду авторові стояти ближче до громади

Любий Бічере, ви дали мудру пораду,
Мовляв, треба із світом

Здається, бачу! Де?
В очах душі моєї.

Шекспір

“Чуєш, дівчатко?” —
Вона не чує,
“Глянь: це — містечко, он — хатка.
Що ти в повітрі хапаєш?
Кого вітаєш? До

Якщо серед людського тлуму
В уяві блідне образ твій,
То в час самітності й задуми
Ти знов у світ приходиш мій.
І знов тоді у тиші строгій
Колишні я гортаю дні,
І тлумлений

Я русин бил, єсьм і буду,
Я родился русином,
Честний мой род не забуду,
Останусь єго сином.
Русин бил мой отец, мати,
Руская вся родина,
Русини сестри і брати
І широка

Ми в нашому шинку гостюєм невиводно,
I всесвіт гудимо, і лаєм принародно.
Запитуєш: куди ми підемо по смерті?
Налий вина мені — і йди куди завгодно!

З тобою нарізно я знову затужив.
Усюди буду я з тобою, поки жив.
Пішов — і тисяча сердець без тебе тужить,
Прийшов — і тисячу нових заполонив.