Для дітей

Їсть білий хліб, п’є біле молоко.
Мабуть, тому і білий кіт Мурко.

Зелене листя, трави… На лататті
Зелена жабка у зеленім платті.

Червоні вишні, яблука червоні.
Червона

– Лисичко, лисичко,
Де була цілу нічку?
– Я була у півника,
Півника-іменинника…
– А що в тебе у мішку?
– Кукуріку!

Відпустив Юрко корову
Погуляти у діброву.
Йшла корова під мостом‚
Розганяла мух хвостом.
Як напаслася в діброві –
Молоко несла Юркові.
Йшла‚ пихтіла‚ як вулкан‚
Терлась

Голос твій дитино
Як ті срібні звони,
Бо у нім лиш чути
Правди щирі тони.

Бо той голосочок
Облуди не знає,
Ним само серденько
Мовить-промовляє.

Голосочок

Прошу, мамо, не відходь від мене.
Ой, без тебе, мамо, світ студений…
Без матусі рідної, без неньки
для дитинки світик цей гарненький:

Меркне зірка в небесах,
мовкне, не

А та кіточка, та наша біла,
На печі собі смирненько сіла.
Чисто ротик лапками змиває,
По ловах недавніх слід стирає.

Вмилась і зажмурила гнет очі,
“Пацер”* свій — не знать,

Серце нам живіше б’ється,
очі криються сльозою…
Мамо! Це ж бо з привітанням
стали ми перед тобою.

О, прийми від нас ті квіти;
це ж твоє сьогодні свято!
Квіти скроплені

Українка я маленька,
Українці батько, ненька.
І сестричка, братик милий
На Вкраїні народились.

Як я виросту велика,
Не злякаюсь труду, лиха,
Буду браттям помагати

У неділю ранесенько
Вдяглась Ганя гарнесенько:
Піде з мамою в долину —
До дідуся у гостину.
Там такі смачні горіхи —
Ото буде Гані втіхи!

Осінь, осінь… Лист жовтіє,
З неба часом дощик сіє.
Червонясте, золотисте
Опадає з клена листя.
Діти ті листки збирають,
У книжки їх закладають.
Наче човники, рікою
Їх

Українець я малий,
Українець тато мій,
Українка моя ненька.
Я від щирого серденька
Люблю свою Україну
Люблю її до загину!

Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стиска мов кошмар навісний
Я

Сьогодні перше число мая
перше мая
веселий день молодої весни.
Всі сквери й парки залюднені вдень
а ввечері відчиняться сади.
Я чую вибухи фейєрверків
і звідкісь плинуть

Ой втіха, діти, втіха,
Приходить нічка тиха,
Весела нічка тая:
Святого Миколая.

Повагом і спроквола
Іде святий Микола,
І дар несе Багатий
Треба вам, діти,

Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
“Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи…

Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще

Співаночки, мої любі,
Де я вас подію?
Понесу вас в полонину,
З вітрами розвію.

А там будуть вівчарики
Вівці випасати,
Будуть мої співаночки
У траві

Чиста кімнатка. Мати прибрала її на свято.
Скатерка біла на столі і квітів так багато,
А з кухні пахне кутя й мід і хліб біленький з печі.
В кутку стоїть вівсяний дід – бо нині Святий

Вже до нас прийшла зима,
Ніде й квіточки нема.
Ой зима, ой зима.
Ніде й квіточки нема.

На зелений моріжок
Вже біленький впав сніжок.
Ой сніжок, ой сніжок,
Вже

Не послухав молоденький
Півник свою маму,
Крикнув гучно:
«Ку-ку-рі-ку!» —
Та й злетів на браму.

Змахнув крильцями своїми
Темно-золотими
Та й подався світ за очі

Любить мене матуся,
Що я гарно учуся,
Любить мене тато,
Що читаю багато.
Люблять мене сусіди,
Що я чемний завсіди:
Не пустую ніколи,
Ні удома, ні в школі!