Для дітей

Ой, щебечуть соловії,
Розвиваються лелії,
Квіти сиплються з вишень;
Пара голубів туркоче,
Наче слухати не хоче
Соловейкових пісень.

Ой, туркоче, буркотає,
Одно одне

Хто голубку голубив,
З пари любку перебив
Сокіл йому з хмари;
Хто з чужою в танці йшов,
Той до любости найшов
Зіроньку до пари!

Всі голубчик! і всі в ряд:
Ми вперед,

Гей, все горе забувай,
Разом до гульні ставай,
Скрипка шумки грає!
Ручка в руку, грудь о грудь,
Що болить, тепер забудь,
Май нам процвітає!

Ах, як шовки шелестять,
Як

Про що виспівує струмок
Про сонце золоте.
Про що співає колосок?
Про те, як вік росте.
Про що виспівує земля?
Про неба синь і шир.
Про що співаєм ти і я?
Про маму і про

На узліссі,
на ставку
стрілись якось
А та У.

У сказало:
— У-у-у, яке!..—
А сказало:
— А таке!..—
І чому, за що та як —
невідомо й досі,
У образилось на

1
Проживали у місті
коти.
Все було в них:
пухнасті хвости,
срібні вуса,
чутливі вуха.
Не було в них лише
капелюхів!

А про них
мріяв кожен кіт,
щоб

Сидить коник у траві
і співа мені й тобі.
Ще й сорока під вербою
щось скрекоче
нам з тобою.
Навіть сонне жабеня
тихо кумкає для нас.

Тільки
чорний сом

— Скажи:
бурульки нащо?
— Щоб ранками
дзвеніти,
щоб сонячне проміння,
мов дзеркальцем,
ловити,
щоб їх,
немов морозиво,
могли смоктати
діти.
— Але ж од

Славкові,
що з квартири сорок,
велосипед
купили вчора.

Він зразу
в двір його потяг,
прудкого та дзвінкого,
все хизувався ним,
та нас
не підпускав до

Я йду собі дорогою,
дорогою широкою,
аж тут назустріч — кіт.
— Куди ти йдеш дорогою,
дорогою широкою? —
мене питає кіт
і жде від мене слова,
а я й кажу котові:
— Я

Чи то зірка
з небозводу
синьо сяє у ставку?
Чи світляк
упав у воду
при крутому бережку?

Ні!
То виплив
сонний короп,
щоб ковтнуть повітря,
і сія собі

Міцніють крила пташенят —
вони літати вчаться,
і їхні голоси дзвенять
од радості і щастя.

Ховрах забрів у колоски,
поглянув на волошку
і в тихім подиві застиг —
така

На краю дзвінкого світу,
там, де соняхи,
волошковим небом сніда
зайчик сонячний.

Вдень у піжмурки по лісу
гра з кульбабами,
заплітає в тепле листя
літо

Лататтям лопотить ставок,
сміється,
наче вперше бачить,
як поплавцями
в ньому скачуть
пухнасті хвостики качок.

Попід ліщиновим кущем,
що й не примітити відразу,

У мене —
автомат новий.
Хоч зараз
можна з ним
у бій!..

Я в двір
погратись у війну
виходжу —
і застиг!..

Навколо —
радісна весна,
зійшов
останній

Раптом небо
хмари вкрили,
почалася
літня злива.
Тільки ми —
не налякались:
ми
в хатинці
поховались!

У Марічки пишні щічки,
Бо Марічка має звичку
Їсти з ранку і до нічки
Пиріжки, м’ясце, сунички,
Кашу, хліб, гриби лисички,
Борщ і рибу свіжу з річки,
А ще пити сік й

Повертався дикобраз
З полювання пізно.
Там, де річка й перелаз,
Вовк з’явився грізний.
Дикобраз не розгубивсь,
Вискуб довгу голку
І метнув її, як спис,
Просто в пащу

Відпустив Юрко корову
Погуляти у діброву.
Йшла корова під мостом‚
Розганяла мух хвостом.
Як напаслася в діброві –
Молоко несла Юркові.
Йшла‚ пихтіла‚ як вулкан‚
Терлась

Вранці просить Ведмежатко,
Облизавши губи:
– Хочу меду дуже, татку,
Дай хоч ложку, любий!
– Ти весь мед, синочку, з’їв
Ще у понеділок.
Я б на пасіку сходив,
Та боюся