Для дітей

Як був собі, та не мав собі,
Та затесав собі —
Плужок,
Та поїхав орати
В лужок.
А за тим плужком
Цуприк з ріжком,
А за цуприком
Швець з бубликом,
А за шевцем —

Небо. Кручі. Провалля. Вода.
Сонце. Чайки. Високі хвилі
поглинає загусла даль.
Ми — рибалки спочилі.
Шебершать однокрилі сосни.
Морок лагідно землю обліг,
як джерельця,

З обличчям першокласниці-школярки,
що перед цілим світом завинила
дитинячою чистотою зору
і немічністю власної цноти —
такою, щойно вийшовши з трамваю,
ти гамірну проходиш

…Вже ж у любому куточку
Змінилося все!..
Он кучері з верби рясні
Вітерець несе
По узгір’ю на змокрілий
Холодний пісок;
Зажурився, засмутився
Унизу й ставок:

Там, на килимку, хлоп’ятко
Біля груби задрімало,
Гарне сиве котенятко
Край його мурчить помало.

Добре хлопчикові, гоже,
Котик казку каже й гріє,
А надворі — милий боже!

Цей білий світ, біліший божевіль
колись іще підпалиться червоним.
Задуже[?] піють українські гони
і потечуть колись по ринвах рілль.

Гоп, скок, веселенько,
Одиначка я у неньки;
Мене ненечка пестує
Та смачненьким все годує;
Я ж матусю поважаю
І слухняна виростаю.
Гоп, скок, руки в боки,
Прилетіли три

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй

(З народного)
Донечку матінка заміж оддала.
Доня, прощаючись, в мами питала;
— Мамо, голубонько, в гості до мене
Будете ви та коли пак напевне?
Буду, дитинонько! Ти ж

Голова невагома,
як від легкого сп’яніння,
або так,
ніби під загальним наркозом
мені зроблено
повну резекцію головного мозку.
Хороше
після цілоденних турбот,
як у

Проснувалось сонечко крізь ігольне вушко
І лягає лиштвою в хрестики й хрести…
Дівчина замріяна, дівчина-манушка
Умудрилась в вушко всесвіт протягти.

Синіми спіралями,

Нашорошений пролісок —
Ніби зайчик уважний
До вітрів і до шереху
Розвесіння гіркого!

Нашорошений пролісок,
Туги синій вістуне,
Годі смутку! Землі пора
Молодою

Устало сонце з-за діброви,
Туман погнало у яри
І усушило дрібні сльози
В старої бідної вдови.

Вже третій день гуля Вкраїна,
Вже третій день ревуть шинки –
Стрічає волю

Друже-брате! серце б’ється,
Хоче сповідатись,
Душа ниє, душа плаче,
Хоче розказати
Свою згоду і незгоду,
Хоче розпитати,
Як у світі молодому
Йому доживати, –
Та

(Дідове оповідання)

У садочку під хатою пасічник Микита
Сидить собі на сонечку та латає свиту.
А онуки, як квіточки, як божії бджоли,
Так і вкрили старенького дідуся.

Яка любов! Минула ціла вічність,
як я любив. І марив день за днем,
що все спливе і пам’ять промине
розлуку, геть до титли й коми вивчену.
А знову йду в ту келію, між віт

(Полтавські примовки)

— Лелеко, лелеко!
До осені далеко?
— Як замовкнуть жаби.
Як померзнуть баби,
Тоді осінь настане, —
Мені їсти не стане,
Полечу в інший

У збаночку молоко,—
Ох, то штука ловка!
Та як його скуштувать?
Не влізе головка!…
Наша киця дуже мудра —
Способу добрала:
У той кухличок вузенький
Хвостика вмочала.

«Завтра!.. Кажуть би то, завтра
Вже напевне виїздить…
Треба всі свої манатки
В скриньку власную вложить.

Позбирать книжки та зшитки…
Так одразу й не збереш!
Що куди

Не цвітуть на вікні герані —
Сонний символ спокійних буднів.
Ми весь час стоїмо на грані
Невідомих шляхів майбутніх.

І тому, що в своїм полоні
Не тримають нас речі й стіни,