Для Діда Мороза

Білий сніг летить у простір.
Золотих листків нема.
Це до нас прийшла у гості
молода, як цвіт, зима.

— З Новим роком! З Новим роком!
Дід Мороз, привітним оком

Їду-поїду на бистрім коні
Крізь попіл ночі, крізь полум’я днів,
Тільки пісня бринить за сідлом,
А слідом –
Одинадцять друзів моїх,
Одинадцять місяців молодих.

Велика

Щохвилі — світло до прибою скрикне,
від захвату топаз розгубить.
До тебе квіття, наче в серця з вікон,
відкрилося! рожев’я любе.

Обтрусить сонце на безодню пір’я;
а майоран

Повсюди прозелень і гнівна пінність;
напроти меви: чи не в ремстві?
Відчайні щирістю, розбиті! вкріпніть,
сусіди,— ми терзання стерпим.

Мов палено, скорботний прапорцями,
мов

I
Лицарю білий, приїдь і витай поміж нами!
Ось вже за горами сяє й горить нам шолом твій,
золотом ткає проміння розстелені мряки,
цвітом твоєї одежі сади розцвітають,
в росах

Не бавте слово, бо засне,
Потиху приколисане,
І заніміє, голосне,
Й без нього буде лихо нам.

Плекайте слово, щоб, ясне,
Будилося і кликало,
Мале єднаючи, земне
З

Від жаготи грудей твоїх
Стаю все більш короткозорим.
Вже мій,
Такий прозорий,
Сором
Перегустів на явний гріх,
Перечорнів…
Твоя жага –
Облудна,
Та без цятки

Богданів багато,
А Хмеля – ні жодного.
Чи їх не було,
Чи спились нанівець…
Слова – пережовано
І заангажовано
В гетьмани не тих, –
Тож нехай йому грець!

Урветься

Забрівши між дуби вохристокорі,
Визбирую невпізнану красу:
Гілки, зелений жолудь, дивен корінь,
Додому квітку спізнену несу.

Буває, що крізь просвіт верховіття
Примріється

Попереду – тьма,
А позаду – одні лише втрати:
Всього скуштував,
Не потрапив хібащо за грати…
І жити – втомився,
Й не хочеться ще помирати,
Бо нікому ж буде,
Каміння

Ніяк ми не поділимо свої
обов”язки – заваджують амбіції, –
новітні “палії” і “колії”
над створенням примари-коаліції
колінця витинають…
Холуї
московської –
до всього

Напівлюбов, напівненависть –
Ворохобня і ворожня…

Вже й непосвяченому навіть
Відкрилась давнішня брехня
Про дяківське євроазійство.
Ми ж – європейці без братви
І блату. А

Живу в чужому вирії,
А втім
Інстинкт не пригасає:
Іздалека –
Немолодий, притомлений лелека –
Знов навесні
Шукати рідний дім
Лечу наосліп.
Трудиться крило
З

Лише сліпі не помітили спалаху,
Тільки глухі не почули клекоту
Полум’я віщого – вищого за
Всі еверести пихатих амбіцій,
Прагнення влади заради влади,
Вічної слави ціною зради

Одному недолив – недохвалив.
Другому перелив – перехвалив.
Обоє невдоволені та злі:
Немає, кажуть, правди на землі!

Одному недодав – недоділив.
Другому передав –

1
Не будіть його, пастушки, —
Хай під явором спочива.
В нього вчилися наші батьки,
Як помножити два на два.

Телескопа робили вони —
Чи віднайдеться край

Чомусь життя здається грою,
Що має підсумок і звіт.
Мій фініш десь не за горою —
А там…
Прощай, недобрий світ!..

Та я впаду не так, як з гілки
Спадає яблуко гниле;
Не

Годинами я споглядаю хмари,
Мов рух життя, що з волі долина:
Ген під горою купчаться отари,
Ген забіліла кіньми далина.

Можливо, щось я створюю в уяві,
Для злету мрій не

Я знову чую не нову розмову,
Поза якою пустка і пітьма:
Земля — одна на всю Світобудову
Жива планета, іншої нема.

А хтось зітхає так глибокодумно,
Немовби зауважити

Одвеселились квіти,
Одмолоділи дерева,
Наліталися птахи,
Наврожаїлась осінь.
Тепер сивий дід
Підмітає стежку,
Зачиняє браму –
Замикає Рік.
А коло брами
Уже