Данте Аліг'єрі

1] В ту мить, як третя скінчилась година
2] Й не відчинялось ще світань вікно
3] На сфері, жартівливій, мов дитина,

4] Як сонцю тут було, коли воно
5] До надвечір’я рухалося

1] Тьма Пекла та беззоряної ночі,
2] Коли незміряної довжини
3] Хмарину чорну вихор мне й клубоче,

4] Не навела б тієї пелени
5] На зір мені, як дим цей непрозорий,
6] Такий

1] Мені здалось, що гарний образ, дужі
2] Піднявши крила на високий літ,
3] Потішив сплетені у нього душі.

4] Мені здалось: з них кожна — самоцвіт,
5] І промінь так осяяв

1] “Коли моя у полум’ї любові
2] Не по-земному сяє красота,
3] Аж очі в тебе знемогти готові,

4] То не дивуйся: бачення зроста
5] На досконалості і, як відкриє,
6] То на

1] У час, коли не линуть рештки спеки
2] До Місяця, бо в зоряних полях
3] Долають їх Земля й Сатурн далекий;

4] Коли зі сходу йде по небесах
5] Фортуна геомантова велика,
6]

1] Скоряється в нас воля кращій волі:
2] Як папа змусив — мусив я з зіниць
3] Взять губку, не насичену доволі,

4] Й піти з вождем, що між простертих ниць
5] Ступав до скелі

1] Природної тієї спраги сила,
2] Яку вгасить могла б вода лиш та,
3] Що самарянка дати їй просила,

4] Терзала й за вождем вела свята
5] Мене поміж повалених нещасних,
6]

1] Уже лишився ангел десь за нами,
2] Той ангел, що вказав нам дальший шлях
3] І на моїм чолі торкнувся плями,

4] І ті, що правду носять у думках,
5] Сказали ніжним голосом:

1] Тоді, як в зелень зором я впивався,
2] Мов той, хто вік пустив намарно свій,
3] Бо на пташок безглуздо любувався,

4] За батька більший мовив: “Сину мій,
5] Ми маєм

1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,
2] Ні руху мова, — ми тепер неслись,
3] Немов судно в сприятливу погоду.

4] Мерці, що двічі трупами здались,
5] В дірки очей світили подив

1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши
2] На цім, я ж пробував на смак своє,
3] У солодощі гіркоту мішавши,

4] І та, що ввись вела чуття моє:
5] “Зміни гадки, згадай, що я, —

1] Людина вільна б доти обирала
2] Між двох однаково звабливих страв,
3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

4] Отак би й зляканий баран стояв
5] Між двох вовків, незрушним

1] Там, звідки перший промінь пада саме
2] На гору, вкриту кров’ю бога слав,
3] І Ебро блискотить під Терезами,

4] А Ганг вогнем опівдні запалав, —
5] Там стало сонце, й день

1] Вона своє скінчила говорити
2] І стала, мов закохана, співать:
3] “Блаженні ті, чий гріх уже покритий”,

4] Як німфи, що ополудні спішать
5] По затінку діброви самітними

1] Вона своє скінчила говорити
2] І стала, мов закохана, співать:
3] “Блаженні ті, чий гріх уже покритий”,

4] Як німфи, що ополудні спішать
5] По затінку діброви самітними

1] Коли це семизір’я, в вищім небі
2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,
3] Окрім гріха, не беручи на себе,

4] Всім вказуючи їх моральний дар, —
5] Як наше, нижче, вказує дорогу,

1] “Чом ти мовчиш, на тому боці ставши? —
2] Знов слів жало націлила грізне,
3] Уже і так їх лезом ран завдавши,

4] Й нещадно вдарила вона мене: —
5] Скажи, скажи, визнаннями

1] В очах моїх міцна така напруга
2] Була з десятирічної жаги,
3] Що проти неї никла всяка друга.

4] Ховавсь уважний зір за мур благий —
5] Його в мережі так тримав пестливо

1] Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком
2] Горить година шоста, і малі
3] Світи схиляють тінь над всім проміжком,

4] Коли небес глибінь очам землі
5] Стає така, що зірка

1] Ясної правди риси пречудові
2] Списало сонце ніжним язиком,
3] Мені спаливши серце у любові,

4] І я хотів з піднесеним чолом
5] Заговорити і подать відомість,
6] Що