Данте Аліг'єрі

1] В ту мить, як третя скінчилась година
2] Й не відчинялось ще світань вікно
3] На сфері, жартівливій, мов дитина,

4] Як сонцю тут було, коли воно
5] До надвечір’я рухалося

1] Тьма Пекла та беззоряної ночі,
2] Коли незміряної довжини
3] Хмарину чорну вихор мне й клубоче,

4] Не навела б тієї пелени
5] На зір мені, як дим цей непрозорий,
6] Такий

1] Згадай, як в Альпах потрапляв, читачу,
2] Ти в хмару й наставала сліпота,
3] Що всю породу відзнача кротячу;

4] Й коли густа, волога пара та
5] Нарешті рідшала і мерехтіла

1] Великий вчений закінчив промову
2] І пильно в очі зазирнув мені,
3] Питаючись, чи маю сумнів знову.

4] Мене пекли цікавості вогні,
5] Та я мовчав, а у собі карався:
6]

1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,
2] Пішов на другу із півкуль земних
3] І день сховавсь під ночі охорону,

4] То зразу ж безліччю зірок ясних
5] Все небо у промінні

1] “Коли моя у полум’ї любові
2] Не по-земному сяє красота,
3] Аж очі в тебе знемогти готові,

4] То не дивуйся: бачення зроста
5] На досконалості і, як відкриє,
6] То на

1] Природної тієї спраги сила,
2] Яку вгасить могла б вода лиш та,
3] Що самарянка дати їй просила,

4] Терзала й за вождем вела свята
5] Мене поміж повалених нещасних,
6]

1] Уже лишився ангел десь за нами,
2] Той ангел, що вказав нам дальший шлях
3] І на моїм чолі торкнувся плями,

4] І ті, що правду носять у думках,
5] Сказали ніжним голосом:

1] Тоді, як в зелень зором я впивався,
2] Мов той, хто вік пустив намарно свій,
3] Бо на пташок безглуздо любувався,

4] За батька більший мовив: “Сину мій,
5] Ми маєм

1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,
2] Ні руху мова, — ми тепер неслись,
3] Немов судно в сприятливу погоду.

4] Мерці, що двічі трупами здались,
5] В дірки очей світили подив

1] Додержуючи вічного закону,
2] На небесах меридіан здали
3] Тельцеві сонце, ніч же — Скорпіону.

4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли
5] Іде, не спинений припоном жодним,

1] Ми низкою отак ішли по краю,
2] І вчитель часто говорив мені:
3] “Побережись, тебе остерігаю”.

4] Аж от засяли промені ясні
5] У нас на правих плечах: розчинило
6]

1] Повитий в радість мудрий споглядальник
2] Почав так мову у святих словах,
3] Мов добрий та уважний стернувальник:

4] “Ту рану, що Марія у віках
5] Загоїла, — завдати ще й

1] Людина вільна б доти обирала
2] Між двох однаково звабливих страв,
3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

4] Отак би й зляканий баран стояв
5] Між двох вовків, незрушним

1] Вона своє скінчила говорити
2] І стала, мов закохана, співать:
3] “Блаженні ті, чий гріх уже покритий”,

4] Як німфи, що ополудні спішать
5] По затінку діброви самітними

1] Коли це семизір’я, в вищім небі
2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,
3] Окрім гріха, не беручи на себе,

4] Всім вказуючи їх моральний дар, —
5] Як наше, нижче, вказує дорогу,

1] “Чом ти мовчиш, на тому боці ставши? —
2] Знов слів жало націлила грізне,
3] Уже і так їх лезом ран завдавши,

4] Й нещадно вдарила вона мене: —
5] Скажи, скажи, визнаннями

1] В очах моїх міцна така напруга
2] Була з десятирічної жаги,
3] Що проти неї никла всяка друга.

4] Ховавсь уважний зір за мур благий —
5] Його в мережі так тримав пестливо

1] “Язиці приїдоша, Боже”, — звівся
2] На три й чотири голоси псалом,
3] І спів з жіночими сльозами злився.

4] А Беатріче із смутним чолом
5] Усю пойняв глибокий біль затятий,

1] Одвічне сяєво того, хто водить
2] Світи по колах, славу підійма
3] Угору більше і додолу сходить.

4] У небі, що найбільш його сприйма,
5] Я був і бачив те, чого віддати