Данте Аліг'єрі

1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: “Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6]

1] В часи, коли Юнона відомщала
2] Семели гріх на Фівах, коли, страх
3] Із неба несучи, в доми їх мчала,

4] Цар Атамант із безумом в очах
5] Свою дружину вздрів з двома синками,

1] Язик той, що завдав мені страждання,
2] Від чого сором в мене ріс і ріс,
3] Одразу ж вгамував мої вагання.

4] Так я чував, — був у Ахілла спис
5] Від його батька, що у час

1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,
2] Щоб міг відповідать безодні тій,
3] Де починаються всі скелі й гори,

4] Я б вилив сік своїх думок і мрій
5] Якнайповніше, а без

1] Коли обоє родженців Латони
2] При знаках Терезів та Барана
3] Стоять на точках обрійної зони,

4] То, поки їх вагу зеніт єдна
5] Й, міняючи півкулю мальовниче,
6] І він

1] На сина дивлячись, любові повний,
2] Що вічно з них обох потоком ллє,
3] Найперший, у могутті невимовний

4] Усе, що в думці чи в просторі є,
5] Створив так до ладу, що всі

1] Вона своє скінчила говорити
2] І стала, мов закохана, співать:
3] “Блаженні ті, чий гріх уже покритий”,

4] Як німфи, що ополудні спішать
5] По затінку діброви самітними

1] Людина вільна б доти обирала
2] Між двох однаково звабливих страв,
3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

4] Отак би й зляканий баран стояв
5] Між двох вовків, незрушним

1] Коли переполох, для душ нежданий,
2] По всій рівнині розпорошив тих,
3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,

4] Я притуливсь до друга днів моїх —
5] Без нього що робив би я

1] Коли з душевних сил котрась, буває,
2] Чи в радощі чи в смуток порина
3] І тільки цим уся душа палає, —

4] То іншим не спалахує вона
5] (Не можна, отже, вигадки пробачить,

1] За вожаєм пішов, не поспішавши,
2] Й смиренно не підводив голови,
3] Коли, на мене пальцем показавши,

4] З юрби позаду хтось гукнув: “Диви,
5] Крізь другого не йде проміння з

1] Коли кінчиться партія у “цари”,
2] Той, хто програвсь, од люті аж пашить,
3] Повторюючи всі костей удари,

4] За другим же юрба канюк спішить, —
5] Той зайде перед ним, смикне

1] Коли відкрила істину до краю
2] Про вбогих смертних в нинішніх віках
3] Та, що проводила мене по Раю,

4] То, як спахнулі ззаду в свічниках
5] Вогні, уздрівши в дзеркалі

1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,
2] Пішов на другу із півкуль земних
3] І день сховавсь під ночі охорону,

4] То зразу ж безліччю зірок ясних
5] Все небо у промінні

1] Там, звідки перший промінь пада саме
2] На гору, вкриту кров’ю бога слав,
3] І Ебро блискотить під Терезами,

4] А Ганг вогнем опівдні запалав, —
5] Там стало сонце, й день

1] “Коли моя у полум’ї любові
2] Не по-земному сяє красота,
3] Аж очі в тебе знемогти готові,

4] То не дивуйся: бачення зроста
5] На досконалості і, як відкриє,
6] То на

1] “Наш Отче, ти, який живеш на небі
2] Не через те, що замкнений у нім,
3] А люблячи істот, близьких до Тебе!

4] Іменню й силі будуть хай Твоїм
5] Од всіх створінь хвала і

1] Неначе два бики в ярмі одному,
2] З обтяженою тінню ми були,
3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: “Тепер вперед пішли,
5] Бо тут потрібно, щоб весло й

1] Зійшли ми аж на верх камінних сходів,
2] Де вдруге вужчала височина
3] Що розгрішає всіх, хто б нею сходив.

4] І тут карниз, дорога і стіна
5] Вилися, як і нижче, безкінцеві,

1] “Це хто повз нас іде, хоч ще навіки
2] Смерть не дала ширяти тут і там,
3] І розтуля, й склепляє він повіки?”

4] “Не знаю, хто він, знаю, що не сам.
5] Ти ближче, так почни