Данте Аліг'єрі

1] О ви, хто прагне вутлими човнами
2] Здогнать моє співаюче судно
3] І ніжними утішитись піснями,

4] Назад вертайте краще, бо одно
5] Судилось вам — у безбережнім морі
6]

1] Ясної правди риси пречудові
2] Списало сонце ніжним язиком,
3] Мені спаливши серце у любові,

4] І я хотів з піднесеним чолом
5] Заговорити і подать відомість,
6] Що

1] Людина вільна б доти обирала
2] Між двох однаково звабливих страв,
3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

4] Отак би й зляканий баран стояв
5] Між двох вовків, незрушним

1] “Коли моя у полум’ї любові
2] Не по-земному сяє красота,
3] Аж очі в тебе знемогти готові,

4] То не дивуйся: бачення зроста
5] На досконалості і, як відкриє,
6] То на

1] “Відколи Константин орла у небі
2] Пустив навпроти, а не по слідах
3] Того, хто взяв Лавінію за себе,

4] Сто літ, і сто і більше божий птах
5] Жив на кінці Європи, край

1] “Владико воїнства, предвічно сущий,
2] Возславим тя, счастливії огні
3] Всегда во царствіє сіє несущий!” —

4] Так заспівавши, в вири огняні
5] Ця сутність одлетіла по

1] В те вірили народи, нині зниклі,
2] Що шле навкруг любовний шал вгорі
3] Ясна Кіпріда в третім епіциклі.

4] В старих цих заблудах вони, старі,
5] Не тільки їй у пристрастей

1] “О ви, на учту обрані велику
2] Святого агнця, що достатком страв
3] Бажання ваші вдовольня без ліку,

4] Коли вже з ласки Бога цей збирав
5] Крихти, що кидаєте, ясночолі,

1] На сина дивлячись, любові повний,
2] Що вічно з них обох потоком ллє,
3] Найперший, у могутті невимовний

4] Усе, що в думці чи в просторі є,
5] Створив так до ладу, що всі

1] О смертних нерозважне метушіння!
2] Який нікчемний кожен силогізм,
3] Що відбирає в крил снагу кружіння!

4] Хто в право зануривсь, хто в “Афоризм”,
5] Хто — в вигоди

1] По мудрій мові полум’я блаженне
2] Замовкло, й знову порух між світів
3] Послав кружляти жорно те священне,

4] Та й першого ще кола не довів,
5] Коли намисто в зовнішньому

1] Нехай уявить, хто охоту має
2] Дізнатись, що я зрів (і хай він те
3] Як в камені карбоване, тримає),

4] П’ятнадцять зір, що сяйво золоте
5] Із неба нам на землю ллють у

1] Од краю в центр і з центру знов над краєм
2] Колишем воду в круглій вазі ми,
3] Коли у ній боки чи дно торкаєм.

4] Згадалися ті образи й самі
5] В ту мить мені постали просто

1] Предобра воля благосна, якою
2] Завжди любов до праведних спонук
3] Являється, як жадібність, — лихою,

4] Притишила у ніжній лірі звук
5] І струн святих спинила рокотання,

1] О вбога благородносте, в нас кревна!
2] Що ти живеш між вихвалянь і слав
3] Тут, де любов у нас не дуже ревна, —

4] То зовсім я б тому не дивував;
5] Бо навіть там, де шлях

1] Як під коханою листвою птиця
2] Біля гнізда, де сплять її пташки,
3] Коли в нічній пітьмі усе таїться,

4] Побачить прагне любі голівки
5] Й летіти добувати їм сніданок —

1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши
2] На цім, я ж пробував на смак своє,
3] У солодощі гіркоту мішавши,

4] І та, що ввись вела чуття моє:
5] “Зміни гадки, згадай, що я, —

1] Мені здалось, що гарний образ, дужі
2] Піднявши крила на високий літ,
3] Потішив сплетені у нього душі.

4] Мені здалось: з них кожна — самоцвіт,
5] І промінь так осяяв

1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,
2] Пішов на другу із півкуль земних
3] І день сховавсь під ночі охорону,

4] То зразу ж безліччю зірок ясних
5] Все небо у промінні

1] Віддав своєї владарки обличчю
2] Я очі, з ними й почуття були, —
3] З усякою простивсь чужою річчю,

4] Вона ж, не посміхнувшись: “Ти б коли, —
5] Сказала, — вздрів мій сміх,