Данте Аліг'єрі

Хто Беатріче в колі пань спізнає —
Той знайде шлях до вищої мети;
Хто ж їй під ласку зможе підійти —
Хай в небо той подяку посилає.

Її красу чеснота захищає
Від заздрості і

В убранні вісниці, яка багата
На розум, поспішай, моя баладо,
До пані гарної — і як нерадо
Живу я, розкажи їй, о крилата.

Скажи: для мене радістю всією
Була її приява

1] О ви, хто прагне вутлими човнами
2] Здогнать моє співаюче судно
3] І ніжними утішитись піснями,

4] Назад вертайте краще, бо одно
5] Судилось вам — у безбережнім морі
6]

1] “Наш Отче, ти, який живеш на небі
2] Не через те, що замкнений у нім,
3] А люблячи істот, близьких до Тебе!

4] Іменню й силі будуть хай Твоїм
5] Од всіх створінь хвала і

1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: “Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6]

1] Так ми з моста на міст, багато вівши
2] Чужих моїй Комедії розмов,
3] Пройшли, щоб, зором глибочінь розкривши,

4] Ще на один поглянуть Лихосхов
5] В нових покарах і новій

1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши
2] На цім, я ж пробував на смак своє,
3] У солодощі гіркоту мішавши,

4] І та, що ввись вела чуття моє:
5] “Зміни гадки, згадай, що я, —

1] Не перебравсь центавр ще через річку,
2] Як ми потрапили у ліс такий,
3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

4] Не свіжість крон — сухих прутів пучки,
5] Не рівне віття —

Любов так довго володіла мною,
Скорявся їй я так багато літ,
Що, як колись її я зносив гніт,
Так само зараз нею серце гою.

Любов такою окупив ціною,
Що інших духів зник в

Як тільки я, нещасний, спогадаю,
Що я ніколи пані
Не зрітиму, в душі моїй німотній
Громадиться палючий біль без краю
При мислі цій скорботній,
I я скажу: “Душе, чому в

1] На сина дивлячись, любові повний,
2] Що вічно з них обох потоком ллє,
3] Найперший, у могутті невимовний

4] Усе, що в думці чи в просторі є,
5] Створив так до ладу, що всі

1] “О Приснодіво, доню свого Сина,
2] Сумирне й найвеличніше з сердець,
3] Надіє вічного добра єдина!

4] Подарувала людству ти вінець
5] Облагородження, і стати твором
6]

1] В часи, коли Юнона відомщала
2] Семели гріх на Фівах, коли, страх
3] Із неба несучи, в доми їх мчала,

4] Цар Атамант із безумом в очах
5] Свою дружину вздрів з двома синками,

1] Я бачив вершників, які до бою
2] Ладналися з пихою в рівний стрій,
3] Але назад тікали із ганьбою;

4] Я бачив, ворог нищив навісний
5] Вас, аретинці; бачив я колони
6]

1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.

4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий

1] Коли я знітився із зором згаслим,
2] То з пломеня, який його згасив,
3] Почув я голос, що звернувся з гаслом

4] До мене так: “Як зір твій осклянів,
5] Уражений із вигляду

1] І тут зійшов до другого я кола,
2] За перше меншого, та від розпук
3] Кричали душі голосніш довкола.

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;
5] Який при вході судить справедливо,

1] Вернулась тяма, що на час лишила,
2] Коли жалів я свояків отих,
3] Чия печаль так дуже засмутила,

4] Й нові я муки й мучених нових
5] Побачив всюди, де б не озирався,
6]

1] Там, звідки перший промінь пада саме
2] На гору, вкриту кров’ю бога слав,
3] І Ебро блискотить під Терезами,

4] А Ганг вогнем опівдні запалав, —
5] Там стало сонце, й день

1] Коли переполох, для душ нежданий,
2] По всій рівнині розпорошив тих,
3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,

4] Я притуливсь до друга днів моїх —
5] Без нього що робив би я