Борис Олійник

І
За все, що взяв од пирога життя,
Платити доведеться по рахунку:
За перший успіх і за краплю трунку,
За юний гріх і спалах поцілунку,
Ба, й за прискорене серцебиття

Над Україною
“во врем’я люте”,
Коли Солдат Великої війни
Упроголодь збуває ордени, –
Такі гримлять загонисті салюти!

Під вибухи китайської петарди,
Узятий феєрверками в

Хмара грізно суне за Бориспіль.
Темна тиша опада в лиман…
Де ж ти, Хмелю,
де ж ти забарився, –
Богом нам дарований Богдан?

Чи забрів по славі до зовиці,
Чи забравсь по

Над штормом, над шабельним зблиском,
Над леготом теплим в житах
Гойдається вічна колиска
Маятником Життя.

Життю – ні кінця, ні начала.
І вічно по колу землі:
Комусь –

Прямовисним багнетом
прорізавши серпень,
Сонце круто ввійшло
у босонський граніт…
Причащаються серби.
Прощаються серби –
Від малого до сивого…
Небо

Ви думали, що все давно зайшло у вчора,
Ви навіть серцю віддали наказ мовчати.
Та коли в біле вбрались ви,
а я – у чорне,
То це, пробачте, не фінал.
Скоріш – початок.

Ви

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…
І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,