Андрій М'ястківський

Мороз всі вікна заплете
Льодком, мов павутинкою.
До нас Снігуронька прийде
З веселою ялинкою.

І рік новий почнеться враз
І з нами привітається.
З нових ялинкових

Долину оту квітчату
Попробуй за день сходи.
Кульбабки, немов курчата,
Розбіглися хто куди.

Я проса дам, щоб поїли,
Ще й крихіток принесу…
Не хочуть — берізка біла
Їм

Вже осипався горіх,
На травицю іній ліг.
Я хотів спинити літо,
Та зчинився буйний вітер.
Я хотів спинити осінь —
Холод вигулькнув з-за сосок,
Я погрітися побіг,
А тим

При зеленому горісі,
При дубочку та сосні
Я гукаю, а у лісі
Хтось відгукує мені.
Каже братик:
— Це луна.
— А яка вона?
Каже братик:
Голосна.
— А іще яка?
—

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться

До нашої теплої хати
Приходила казочка спати,
Та чи спала, чи не спала –
Колисанку колихала.
А як рано діти встали,
То гостинці гарні мали:
Тому –

Між дерев, між гілок —
Сонечко веселе.
Взяв я в руки вітрячок,
Як біжу — він меле.

А спинився під кущем
Чи побіля жита —
Вітрячок мій над плечем
Теж стає

Ліг туман
На весь лан,
На курінь,
На ячмінь,
На баштан
Ліг туман.
А сонечко підкотилось,
Біля соняха спинилось
Та промінням туди-сюди:
— Ти, тумане, в норі

Їй сорочку сонце вибілить,
Коси змиє дощик їй.
З гущини
Зайчата вибігли
По отаві молодій.

А берізка все шепочеться,
Щось розказує дубку.
Видно, їй, веселій,

Я — горобчик, ців-ців-ців,
Я на маківку присів,
А довкола маківоньки
Золотаві голівоньки,
Всюди листячко зелене…
Вчіться цівкати у мене:
Ців-ців-ців!

Пахне вересом, дише холодом.
Віє простором широти.
Йду між золотом, йду під золотом.
Йду по золоту золотий.

Кажуть, вересень, от і вересень.
Мені, вересню,

— Дж-ж-ж -ж…
— Хто ти? Звідкіль?
— Я з лісу, я джміль…
— А який мохнатий, чорний, як рілля!
— Хіба ти не бачила досі джмеля? —
Дж-ж-ж — біля яблуньки,
Дж-ж-ж-ж — понад

Ось я, за сосною…
Ось і листя в’яне…
Осінь я… За мною
Йдуть густі тумани.

Осінь я. Осоння
Листям засипаю. Осінь…
Трави сонні
Долу нагинаю.

Ще листки

Я — собі стежка,
Стежка-мережка.
Між трави, між стерні
Йдіть по мені.
В мене довга спинка,
При мені ялинка,
При мені копички…
Гайда, черевички!
Я веду,

Мама каже:
— Йде весна.
— Подивлюся: де ж вона?
Попід хмарами в імлі
Пролітають журавлі,
Мчать струмочки вздовж доріг,
На городах тане сніг,
Он синичка

З молдовського фольклору

Качечка лапата
Замітає хату,
Качур жовтоносий
Сміттячко виносить,
Горобці не спали –
Хмизу назбирали,
Курка на ряденце
Сіє

— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Де ночуєш
Ти вночі?
— Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду…
Я ночую
У саду.
— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Од садка
Віддай ключі.
— Чі-чі-чі,

Кажуть люди: «На здоровля
Серце пісні відчини…».
Теребовля, Теребовля,
Цвіт ясний Галичини.
І дівчина край потоку,
Чи задумана, чи ні…
Полюбили карооку
Три легіні

Зайченятко в яму впало,
Задню лапку поламало.
Бідне, бігати не може.
Хто маленькому поможе?

Сунуть хмари волохаті,
Горе тому зайченяті…
Я візьму його додому,
Постелю

Трави в пояс, земля, як на святі…
Тихо й сонячно на лану.
Над левадою бусли крилаті
Виміряють небес вишину.

Так далеко, так широко й високо,
Так гіллясто колишеться