Андрій М'ястківський

Білі лисички біжать через луг.
Біле, аж світиться, поле навкруг.

Білі лисички шукають курчат,
Півники білі на хатах мовчать.

Білі курчата сховались в курник,
Білий у небі

Місяць здіймається вгору та вгору.
Місяцю-красеню — колобок,
Ти відчини нам чарівну комору,
Повну зірок.
Місяцю-красеню,
Повну зірок.

Він прихилився при тихім

Морозику, морозику,
Червоний в тебе ніс,
Морозику, морозику,
Тікав би ти у ліс.

Морозику, морозику,
Спішить весна до нас,
Морозику, морозику,
Прощатися нам

Іде дід через лід,
Дідусеві слизько.
Іде дід через лід,
А іти не близько.

Підійдем до діда ми,
Візьмемо за руки,
Бо слизькі серед зими
В діда закаблуки.

Тьохка

Вже осипався горіх,
На травицю іній ліг.
Я хотів спинити літо,
Та зчинився буйний вітер.
Я хотів спинити осінь —
Холод вигулькнув з-за сосок,
Я погрітися побіг,
А тим

Хлипа липень.
— Чом ти плачеш?
— Облітає з липи цвіт…
На стежині онде, бачиш,
На траві біля воріт.

Я кажу:
— На те ж і літо,
Губить квіти сад і ліс,
Насінинки

Дощ-дощило
Налив води барило
Для дівчаток вмиватися,
Для качаток купатися.
Ще й сказав:
— Я не скупий.
Хочеш, кізонько,— попий.—
Пила кізка,
Пила гуска,
Пила

Літають ластівки. Диви,
Так розлітались, що аж вітер
Заколихав довкола віти
Та гривки першої трави,
І синьо робиться над світом,
І синьо світяться стави.
Вточило небо

На острові зеленого селезня
Зелені світанки, зелені дні,
Зелена вода при березі,
Зелені стоять курені.
А селезень ходить по зелені,
Зеленого ставить млина.
Зеленого млива

— Проліску, проліску, де ти узявся?
— З-під снігу.
— Нащо так рано на світ показався?
— Дітям на втіху.
— Проліску, проліску, холод надворі.
— Не горе.
— Вітер холодний

Із кімнати до кімнати
Ходить віник бородатий.
Він свою роботу знає —
Бородою пил змітає.

Був би в мене коник —
Я пишався б ним,
Називав би коника
Вороним.
Я водив би коника
Пастися в лісок,
Я зробив би конику
Бричечку-візок.
Батіжка зробив би
Я йому

Під вербою джерельце,
Наче дзеркальце.
Я до нього нахилюся,
В чисту воду подивлюся

І себе побачу в кім —
У люстерку водянім.
А торкнусь води рукою —
Стану дивною

Я напам’ять знаю всі дороги
Поміж кленів та поміж дубів.
Адже в лісі бігав босоногий
Кликати веселих голубів.

У гаю берізку знаю кожну,
Знаю поле, що не має меж..
А

До нашої теплої хати
Приходила казочка спати,
Та чи спала, чи не спала –
Колисанку колихала.
А як рано діти встали,
То гостинці гарні мали:
Тому –

Од зайчат:
Іди, іди, дощику, густо,
Щоб росла в городі капуста!

Іди, іди, дощику чистий,
Щоб росло на дереві листя!

Прилинь, прилинь, хмарко крапчата,
Щоб стрибали в

У бабусі є рогач,
І на яблуні — рогач.
Той, бабусин,— у піч,
Мов погрітись захотів,
Другий сонечку навстріч
Полетів, полетів.
Той рогач і той рогач,
Не побачиш, то, хоч

Біло вишня зацвітає
Онде на осонні.
Я роззуюсь і до гаю
Побіжу босоніж.

А від гаю аж до річки,
Так там любо, мило.
Хай спочинуть черевички,
Ніжки не стомились.

Понад моркву, понад мак
Пролітає мій літак.
Він — літак, а я — пілот,
Пробіжу через город,
Перескочу через рів,
Де літак, спочити сів…
Вдвох ми граємось отак:
Я —

Долину оту квітчату
Попробуй за день сходи.
Кульбабки, немов курчата,
Розбіглися хто куди.

Я проса дам, щоб поїли,
Ще й крихіток принесу…
Не хочуть — берізка біла
Їм