Анатолій Костецький

На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді,
як сонце світить.

Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду…
Лиш не бува ніколи,

Бичок гаса по сіножаті
та буца скирту запашну,
неначе хоче на лякати
чи розбудить її від сну.

Легенько скаче через ями,
качок лякає там і тут.
І радісно корові-мамі,

— Гусенятко, гусенятко,
чом у тебе босі лапки?

— А тому, що я багато
люблю плавать і пірнати,
а пірнати в черевичках
і незручно, і незвично.

— Де літав ти, чорногуз?
— Купував собі картуз.

— Де ж він?
Дай-но подивиться!
— Поміняв на рукавиці.

— Що ж, узимку тепло буде.
— Де там!
Їх зміняв на

Вмиває кішка кошенят,
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.

І чистим сонечко встає
Щодня з-за небокраю…
І в нього, мабуть, мама є,
Бо хто ж його

Кіт-воркіт
по хаті ходить,
кошеняток
слідом водить,
через вуса промовляє,
уму-розуму навчає:
— Вчіться гарно,
любі діти,
муркотіти-воркотіти:
хай почують

1

Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю — на мило!..

Зрозуміло:
там — футбол,
і комусь

Сьогодні
в третій клас
до нас
прийшла “новенька”
в перший раз.

Зайшла,
весела й радісна,
і всім сказала:
— Здрастуйте!..

Що в класі почало-о-ся!
Одразу

А метеликам — весело,
а метеликам — смішно,
бо метеликам вересень
щось наспівує ніжне.

Бо метеликам сонечко
білі крильця лоскоче,
а довірливі соняхи
з ними гратися

Що б мені не говорили
хтось з батьків чи вчителів, —
я на все шукаю рими,
ніби хтось мене завів…

Скаже тато: — Як уроки? —
Я йому: — Летять сороки!
Скаже мама: — Ти

У Віті — день народження.
Ми всі туди запрошені
і ввечері, о шостій,
прийшли до нього в гості.

Нам одчинила двері
мала сестричка Віті
і зразу запитала:
— Хто ноги з

У траві лоскотливій —
аж приємно ходить! —
на листочку від сливи
цокотунчик сидить.

Він нікого не кривдить,
бо нітрохи не злий.
Він веселий, і діти
люблять гратися з

Дай, бабусю, поцілую
Сивину твого волосся,
Теплим подихом зігрію
Снігом вибілені коси.

Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов зимові візерунки
На

Тиха стежечка у лісі
привела мене,
малого,
на галяву, де суниці —
в сяйві сонця золотого.

Там важкі
мохнаті бджоли
шелестіли тонкокрило,
і у затінку

Можна у світі
чимало зробити:
перетворити
зиму на літо,
можна пізнати
стежки таємничі
та підкорити
далеч космічну.

Можна
характер свій
подолати,

Вже небо
пахне голубим,
міняють кору
сині сосни,
куйовдять пір’я,
щоб обсохло,
на підвіконнях голуби.

3 яєчка теплого
у світ
пташа прокльовує

У мене —
автомат новий.
Хоч зараз
можна з ним
у бій!..

Я в двір
погратись у війну
виходжу —
і застиг!..

Навколо —
радісна весна,
зійшов
останній

Лише за ніч
розквітнув сад,
казковий, тихий, чистий,
і на гілках дерев роса
веселкою повисла.

А вранці
ніжний дощ проливсь
на землю зеленаву
і повінь квітів

Чи то зірка
з небозводу
синьо сяє у ставку?
Чи світляк
упав у воду
при крутому бережку?

Ні!
То виплив
сонний короп,
щоб ковтнуть повітря,
і сія собі

Мале щеня
хвостом махає —
воно зі мною
розмовляє.
І я —
даю вам слово! —
збагнув
хвостату мову:
щеня мене просило,
щоб ми з ним
подружили.
І хоч не маю