Анатолій Костецький

Навколо мене луг бринить,
а на мені —
бджола сидить.
Сидить і крильцями сія,
така вона дивачка:
напевне, думає, що я
не хлопчик, а ромашка.

Торкає носиком

Залетів до мене
у кватирку
з клена під моїм вікном
листок,
щось прошелестів —
і враз притихнув,
ліг на підвіконня —
і мовчок…

Змерз, напевно,
на осіннім

Знаєш,
скільки справ у літа?
їх усі —
не полічити!

Треба нам
підсмажить спини,
ніс убрати
в ластовиння,
накупати нас
у річці
наперед
на три сторіччя,

У траві лоскотливій —
аж приємно ходить! —
на листочку від сливи
цокотунчик сидить.

Він нікого не кривдить,
бо нітрохи не злий.
Він веселий, і діти
люблять гратися з

Лише за ніч
розквітнув сад,
казковий, тихий, чистий,
і на гілках дерев роса
веселкою повисла.

А вранці
ніжний дощ проливсь
на землю зеленаву
і повінь квітів

Бичок гаса по сіножаті
та буца скирту запашну,
неначе хоче на лякати
чи розбудить її від сну.

Легенько скаче через ями,
качок лякає там і тут.
І радісно корові-мамі,

Спробуй на гойдалці
сам покататись!
Будуть навколо
всі дивуватись.
Тут
навіть зовсім
затятий жаднюга
місцем
повинен ділитися
з другом.

— Де літав ти, чорногуз?
— Купував собі картуз.

— Де ж він?
Дай-но подивиться!
— Поміняв на рукавиці.

— Що ж, узимку тепло буде.
— Де там!
Їх зміняв на

Сидить коник у траві
і співа мені й тобі.
Ще й сорока під вербою
щось скрекоче
нам з тобою.
Навіть сонне жабеня
тихо кумкає для нас.

Тільки
чорний сом

У калюжі коло хати
жовтопузі каченята
у своєї мами-качки
зранку вчилися пірнати.

Тільки мілко у калюжі,
бо води у ній — не дуже,
і тому пішли до річки
каченята

Клишоноге жабенятко
з комишу зробило хатку,
з лопухів — м’яку підлогу,
щоб не застудити ноги,
а віконце — з павутиння,
щоб од сонечка проміння
зранку хатку наповняло,

Сміється поле, річка, ліс,
сміються гілочки беріз,
птахи сміються і луги,
сміються квіти навкруги.

Ставок,
що цілу ніч мовчав, —
і той сміятися почав:
лататтям легко

У мене —
автомат новий.
Хоч зараз
можна з ним
у бій!..

Я в двір
погратись у війну
виходжу —
і застиг!..

Навколо —
радісна весна,
зійшов
останній

На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді,
як сонце світить.

Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду…
Лиш не бува ніколи,

Не вгадать тобі
нізащо,
котра з іграшок —
найкраща!

— Знаю!
Трактор заводний!
— Зовсім ні.

— Електрична залізниця!
— Помилився.

— Ну тоді це —

Що б мені не говорили
хтось з батьків чи вчителів, —
я на все шукаю рими,
ніби хтось мене завів…

Скаже тато: — Як уроки? —
Я йому: — Летять сороки!
Скаже мама: — Ти

Зірка не спить
у моєму вікні.
Зірці — не спиться
Не спиться й мені.

Що я для неї?
А бачиш, зі мною
зірка сумує
теж за весною…

Хочеться зірці
терпкої

Мій друг сказав:
— Усі корови
літати вміють,
як ворони!

Мій друг сказав:
— Усі бики
дзижчати вміють,
як жуки!

— А хлопчаки,—
сказав мій друг,—
не

На тему
“Я і ввічливість”
ідуть у класі
збори.
На тему,
дуже звичну нам,
Вікторія говорить.

— Почну з Вітька,
бо він себе
поводить
некультурно,
він

Узимку, в морози,
хуртечі й завії
тебе і мене
рукавички зігріють.

А теплі
від чого вони
і чому?
Скажу вам
по щирості:
теплі тому,
що наші ласкаві