Анатолій Костецький

Вірте, друзі,
чи не вірте,
наш майданчик —
кращий в світі!
А не вірите —
тоді
разом глянути
ходім!

Сміється поле, річка, ліс,
сміються гілочки беріз,
птахи сміються і луги,
сміються квіти навкруги.

Ставок,
що цілу ніч мовчав, —
і той сміятися почав:
лататтям легко

Що зробити,
щоб удвічі
видавався
торт смачнішим?

Що зробити,
щоб удвічі
кожен день
для вас побільшав?

Щоб і радості,
і щастя
вам було —
аж ніде

Ну і мама!
Ну і тато!
Наче справжні
дошкільнята!

Нічогісінько
не знають —
смішно
і сказать комусь! —
бо щодня
мене питають
лиш одне:
“чому” й

Завелася в нас
надворі
дивна баба снігова:
що не скажеш їй —
повторить,
тільки
сплутає слова!

Каже ніч їй:
— Срібні сни…—
Баба каже:
— Рідний

Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —
велика тепла соня.

Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на

У павука хатинка —
тоненька павутинка.
У коника веселого —
між травами оселя.
У ластівки швидкої
під нашим надвіконням.

А тепле й ніжне літо,
волошками

Я уявив, що я — не я,
а справжній кран
підйомний:
схотів — і запросто підняв
вантаж багатотонний.

Та тільки я
підняти встиг
будинок у повітря,
як раптом

П’ятикласниця Людмила
вранці
мамі заявила:
— Все!
До школи я —
не йду!
Я не стерплю
цю біду.
Щастя
скінчено моє,
бо у Рити
джинси є!
І тепер зі

Дуже важко жить Пилипу:
де не ляже — там прилипне,
і лише підйомним краном
підніма Пилипа мама.

Не вгадать тобі
нізащо,
котра з іграшок —
найкраща!

— Знаю!
Трактор заводний!
— Зовсім ні.

— Електрична залізниця!
— Помилився.

— Ну тоді це —

— Гусенятко, гусенятко,
чом у тебе босі лапки?

— А тому, що я багато
люблю плавать і пірнати,
а пірнати в черевичках
і незручно, і незвично.

Я йду собі дорогою,
дорогою широкою,
аж тут назустріч — кіт.
— Куди ти йдеш дорогою,
дорогою широкою? —
мене питає кіт
і жде від мене слова,
а я й кажу котові:
— Я

Сьогодні вранці,
в сім годин,
ударив
одчайдушний грім,
а там —
і блискавка за ним
сяйнула,
ніби диво,
і вмить
за зблиском голубим
знялась
жахлива

Весна дарує кожному,
що треба і що хочеться.

Полям — сніги поталі,
лісам — траву і листя,
птахам, які вертають,
дарує рідні гнізда.

По жмені ластовиння
весна дарує

Цей сніг — як сміх,
такий веселий,
гілки деревам лоскотав,
будив веселощами села
і сипав сміхом на міста.
А снігурам,
сумним спочатку,
такого сніг наговорив,
що й

Я поливаю наш садок,
мов я — прозорий дощик,
і спраглі ротики квіток
радіють краплі кожній.

А в небі синьому ніде
немає ані хмарки,
такий гарячий нині день,
що

Дуже легко
й дуже просто
перегнати
тата
зростом!
Та щоб схожим
стать
на тата,
треба ще
й розумним
стати.

Малювати сіла Ліза,
Та бере її одчай,
Бо у голову не лізе,
Чим малюнок розпочать!..
Довго думала-мудрила,
Аж затерпла голова!
І раптово зрозуміла:
“Треба сонце

Бичок гаса по сіножаті
та буца скирту запашну,
неначе хоче на лякати
чи розбудить її від сну.

Легенько скаче через ями,
качок лякає там і тут.
І радісно корові-мамі,