Анатолій Костецький

Вже небо
пахне голубим,
міняють кору
сині сосни,
куйовдять пір’я,
щоб обсохло,
на підвіконнях голуби.

3 яєчка теплого
у світ
пташа прокльовує

Не вгадать тобі
нізащо,
котра з іграшок —
найкраща!

— Знаю!
Трактор заводний!
— Зовсім ні.

— Електрична залізниця!
— Помилився.

— Ну тоді це —

Ну й мак же красивий
зацвів серед поля!
Такий,
що повз нього
не пройдеш ніколи.

Мурахи спинялись,
і коники клякли
од тої краси
незвичайного маку.

І

Як пояснити ці дива,
я досі й сам не знаю:
стають живими всі слова,
які я вимовляю!

Уголос мовлю зайченя —
і мушу двері зачинять,
бо в коридорі скаче
не

Завелася в нас
надворі
дивна баба снігова:
що не скажеш їй —
повторить,
тільки
сплутає слова!

Каже ніч їй:
— Срібні сни…—
Баба каже:
— Рідний

Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —
велика тепла соня.

Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на

Раптом небо
хмари вкрили,
почалася
літня злива.
Тільки ми —
не налякались:
ми
в хатинці
поховались!

Наш
Микола Іванов
пам’ять має —
будь здоров!

Але якось Колю
Віра
захотіла
перевірить,
і між ними,
слово в слово,
відбулась
така розмова:

—

Можна у світі
чимало зробити:
перетворити
зиму на літо,
можна пізнати
стежки таємничі
та підкорити
далеч космічну.

Можна
характер свій
подолати,

В городі
не чаклун страшний —
даремно ми тікали,
а дід-солом’яник старий
у картузі з дірками.
Так пояснила мама нам —
мені й моєму брату…

А хто ж про це
сказав

Сьогодні
все навкруг —
не так…
Чомусь задача —
непроста,
чомусь цукерка —
несолодка,
проміння сонячне —
холодне,
і навіть
запахуща диня
чомусь
не

В цьому віршику нікого
ще немає.
Ну й дива!..
Нумо, зайчика прудкого
ми покличемо до нас.

Раз!
І мчить зайчисько сірий.
Два!
І ще один біжить.
А за ним —
і

Я йду собі дорогою,
дорогою широкою,
аж тут назустріч — кіт.
— Куди ти йдеш дорогою,
дорогою широкою? —
мене питає кіт
і жде від мене слова,
а я й кажу котові:
— Я

Сьогодні вранці,
в сім годин,
ударив
одчайдушний грім,
а там —
і блискавка за ним
сяйнула,
ніби диво,
і вмить
за зблиском голубим
знялась
жахлива

На краю дзвінкого світу,
там, де соняхи,
волошковим небом сніда
зайчик сонячний.

Вдень у піжмурки по лісу
гра з кульбабами,
заплітає в тепле листя
літо

Узимку, в морози,
хуртечі й завії
тебе і мене
рукавички зігріють.

А теплі
від чого вони
і чому?
Скажу вам
по щирості:
теплі тому,
що наші ласкаві

Що зробити,
щоб удвічі
видавався
торт смачнішим?

Що зробити,
щоб удвічі
кожен день
для вас побільшав?

Щоб і радості,
і щастя
вам було —
аж ніде

Бичок гаса по сіножаті
та буца скирту запашну,
неначе хоче на лякати
чи розбудить її від сну.

Легенько скаче через ями,
качок лякає там і тут.
І радісно корові-мамі,

— Скажи:
бурульки нащо?
— Щоб ранками
дзвеніти,
щоб сонячне проміння,
мов дзеркальцем,
ловити,
щоб їх,
немов морозиво,
могли смоктати
діти.
— Але ж од

1
Будь ласка,
заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе,
що згубили, —
шукайте й знаходьте!
Я все покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки, будь ласка,
уважно