Анатолій Костецький

Завелася в нас
надворі
дивна баба снігова:
що не скажеш їй —
повторить,
тільки
сплутає слова!

Каже ніч їй:
— Срібні сни…—
Баба каже:
— Рідний

Зірка не спить
у моєму вікні.
Зірці — не спиться
Не спиться й мені.

Що я для неї?
А бачиш, зі мною
зірка сумує
теж за весною…

Хочеться зірці
терпкої

Сидить коник у траві
і співа мені й тобі.
Ще й сорока під вербою
щось скрекоче
нам з тобою.
Навіть сонне жабеня
тихо кумкає для нас.

Тільки
чорний сом

Я йду собі дорогою,
дорогою широкою,
аж тут назустріч — кіт.
— Куди ти йдеш дорогою,
дорогою широкою? —
мене питає кіт
і жде від мене слова,
а я й кажу котові:
— Я

Твій друг тобі віддасть усе:
і свій квиток на карусель,
і цвях, і гудзик, і літак,
та не за щось — а просто так.

І збільшувальне скельце,
найкраще у дворі,
твій друг зі

У когось портфель хоч давно —
а новий.
А в мене — старий,
та зате — чарівний!

Ось дощик полився,
раптовий, рясний,
за хмари сховалося сонце.
Та я не боюся
ніяких

Що зробити,
щоб удвічі
видавався
торт смачнішим?

Що зробити,
щоб удвічі
кожен день
для вас побільшав?

Щоб і радості,
і щастя
вам було —
аж ніде

На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді,
як сонце світить.

Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду…
Лиш не бува ніколи,

Раптом небо
хмари вкрили,
почалася
літня злива.
Тільки ми —
не налякались:
ми
в хатинці
поховались!

На краю дзвінкого світу,
там, де соняхи,
волошковим небом сніда
зайчик сонячний.

Вдень у піжмурки по лісу
гра з кульбабами,
заплітає в тепле листя
літо

Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!

Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного

У мене —
автомат новий.
Хоч зараз
можна з ним
у бій!..

Я в двір
погратись у війну
виходжу —
і застиг!..

Навколо —
радісна весна,
зійшов
останній

Ур-рр-ра!
Нема нікого вдома!
Тепер, що хочеш —
те й роби!
Не заважаєш ти нікому,
ніхто не заважа тобі.

“Ввімкну спочатку
телевізор, —
подумав я,—
та буду

1
Сороконіжка
жила за містом,
у дальнім лісі,
в хатинці з листя.

Вставала рано,
до сходу сонця,
і на роботу
ішла босоніж.

Але ходити
по травах

З гірки
швидко
я лечу!
Хоч і лячно,
а мовчу:
знизу ж
дивляться на мене
Ліза й Ліля,
Костя й Женя.

А як буду я
боятись —
то почнуть вони
сміятись,

У траві лоскотливій —
аж приємно ходить! —
на листочку від сливи
цокотунчик сидить.

Він нікого не кривдить,
бо нітрохи не злий.
Він веселий, і діти
люблять гратися з

А метеликам — весело,
а метеликам — смішно,
бо метеликам вересень
щось наспівує ніжне.

Бо метеликам сонечко
білі крильця лоскоче,
а довірливі соняхи
з ними гратися

Узимку, в морози,
хуртечі й завії
тебе і мене
рукавички зігріють.

А теплі
від чого вони
і чому?
Скажу вам
по щирості:
теплі тому,
що наші ласкаві

Не вгадать тобі
нізащо,
котра з іграшок —
найкраща!

— Знаю!
Трактор заводний!
— Зовсім ні.

— Електрична залізниця!
— Помилився.

— Ну тоді це —

Залетів до мене
у кватирку
з клена під моїм вікном
листок,
щось прошелестів —
і враз притихнув,
ліг на підвіконня —
і мовчок…

Змерз, напевно,
на осіннім