Анатолій Качан

По вулицях Одеси
В святковому вбранні
Акації-принцеси
Гуляють навесні.

Куди не глянеш вранці –
Акації цвітуть,
По тихій Молдаванці
До моря нас ведуть.

Над

(Безконечник)

Щоранку сад наш аж до ночі
Щебече, тьохкає, туркоче.
А на подвір’ї повно крику –
То бе, то ме, то ку-ку-рі-ку.
І цілий день на караулі

(Загадка-безконечниця)

На квітку ківтка сіла,
Знялась і… полетіла!

Я квітку наздогнала,
За крильця упіймала.
Як дорогу прикрасу,
До плаття притулила.
А

Всю ніч, мигаючи вогнем,
Маяк на березі крутому
Перемовлявся з кораблем,
З вогнями в морі штормовому.

Перемовлялися вогні
Про те, як у морській пустелі
Не сісти десь на

1
Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.

На горбах у висохлий кулак
Заховав зернята дикий мак.

А поміж горбами в теплий край
Покотився колесом курай.

Ні

Кує в годиннику зозуля,
Що день подовшав недарма:
На весну Сонце повернуло,
Хоча за вікнами зима.

Знов над хатами біля гаю,
Над володіннями зими
Стоять і небо

Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми

Із року в рік навколо Сонця,
Мов корабель, пливе Земля.
Ми – юнги, юні охоронці,
Матроси цього корабля.

Тут батьківщина всіх народів,
Тут народились я і ти,
І міСяць –

За нашим садом море грає,
Із берегами розмовляє –
То криком чайок над водою,
То гулом-гуркотом прибою.

А наш садок на косогорі
Щодня вітає Чорне море
Зеленим шумом

Щодня у листопаді
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.

А вітер-листоноша,
Сороки на хвості
Задарма, не за гроші
Розносить ті

В’ється стежка до села,
З квітами вітається.
А до мене, як смола,
Реп’яшки чіпляються.
Реп’яшки, реп’яшки,
Липнуть, наче женишки.

В небі жайвори-дзвінки
Співом

Понад Лиманом трави цвітуть,
Ластівка воду п’є на льоту:
Ледве торкнулась дзьобом до скла —
Ніби алмазом слід провела.

Понад Лиманом срібна коса
Тягнеться в море, у

Де варили бринзу чабани
У кошарі біля джерела,
Білі хмари впали на лани —
Білим цвітом гречка зацвіла.

Де іржали коні, — квітне мак,
Де вони любились — покрівець,
Де

Знову сівалки в полях
Трудяться з ранку до ночі,
Знову на теплих вітрах
Жайвір у небі тріпоче.

Знаю: це він навесні
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні
Нашого

У порту, коли світає,
Кран зарядку починає:

Піднімає для розминки
Трактор, наче соломинку,

І несе його помалу
До судна біля причалу.

Затаїв дихання трактор,
Хоч і

На краю аеродрому
Серед споришів,
Як метелик полохливий,
«Кукурузник» сів.

Навесні, коли спросоння
Засвистить байбак,
Покружляти над полями
Любить цей літак.

Де

У зеленім верховітті
Павучок розкинув сіті.
Вранці робить перевірку,
А у сітях — що це? Дірка!

Від досади, від невдачі
Павучок ледь-ледь не плаче:
— Ай-я-я, така

Наш малий Іванко
Вранці не вмивається.
З нього біля ганку
Кури насміхаються.
А чому з Іванка
Кури насміхаються?
Бо вони щоранку…
В попелі купаються.

Ще зими не видно і в бінокль,
Ще цвіте при березі латаття.
Та вже вітер вищипнув листок
Із чуприни клена коло хати.

Виряджає літо в школу нас,
А бабуня осінь

Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.

Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці
Крилами